Слава ЗСУ!

Дідок узяв у руки «Хоттабича», якого весь час тримав під пахвою, глянув иа обкладинку, усміхнувся:

А-а... Знаю. Читав. Разом з онуком. Ловка киижеиція! ільки ие до того місця ти її притуляєш. Книжки до грудей притуляти треба. Тримай!

Дідок простягнув Котьці «Хоттабича».

Котька нарешті спромігся через силу вичавити з себе:

С-спасибі!..

І почеберяв занімілими иеслухияиими ногами геть.

Стривай! — гукнув до нього раптом дідок.

Котька став, злякано озирнувся.

Тобі, мабуть, скучно. Га? — усміхнувся дід.— На «Бережку» вашого брата, пацаиа, я бачив, не густо. А тут у иас є. Такі, я тобі скажу, хлопці є, що дідька лисого обстригти можуть. Біжи отуди, до річки,— він показав ціпком.— Не бійся, ие заблудиш. Звідти до вашої бази берегом кілометра півтора, не більше,— він приклав руку до рота і таємничо стишив голос,— там щось затівається... Одии з наших, я бачив, якусь машинерію на козі туди попхав. Гайда!

І дідок підморгнув.

Котька усміхнувся у відповідь. Йому вже зовсім відлягло від серця.

Спасибі вам, діду! До побачення!

І вій підстрибом побіг до річки.

РОЗДІЛ VI. у якому головний герой ще не з'являється» але вже незримо присутній, а з'являються Чайник, Петякантроп, коза Манька і баба Надя.

Перші справжні таємниці і справжні несподіванки

Високий уривистий берег річки у цьому місці був густо порослий кущами, над якими здіймалася старезна коренаста верба, і Котька не одразу знайшов те, що шукав.

Він обережно скрадався кущами, уважно роздивляючись і вслухаючись. Ще ие знав, як він заговорить з хлопцями, що їм скаже. З хлопцями Котька контактував важче, ніж з дівчатами. І тому він хотів спершу добре вивчити обстановку, не виказуючи себе, а вже тоді:..

Котька нашорошив вуха. Йому здалося, що десь недалеко у кущах теж хтось ховається. Він напружив зір, але, як ие вдивлявся, нічого ие побачив — кущі були дуже густі.

Котька рушив далі.

Попереду посвітлішало.

Котька обережно розсунув гілки і побачив — у кущах була лисина, така собі прогалина між кущами, і на тій лисині стояла тринога з саморобним телескопом, до якого був під- монтований фотоапарат. Біля триноги порався якийсь довгоносий хлопець з плямистим вигорілим волоссям.

Котька затамував подих. Але міг цього і ие робити. Довгоносий хлопець настільки був зайнятий своєю справою, що нічого ие бачив і ие чув. Якби Котька навіть вийшов зараз із кущів, він би його не помітив. І Котька, вже хотів вийти, як раптом з протилежного боку вилетіла з кущів стріла і вцілила довгоносому в спину. І одразу ж, розмахуючи луком, з кущів вискочив мускулястий вилицюватий хлопець, розмальований під іидіаиця, і войовничо загукав:

Уа-уа-а! Чайник, падай!.. Ти вбитий. Падай! Ну!

Та йди ти, Петякантроп! — скривився довгоносий.— Іди! Не заважай! І взагалі...

Що значить «іди»?! Ти як розмовляєш з вождем племені делаварів?! — Петякантроп погрозливо виставив уперед нижню щелепу.— Вклею!..

Ну тікай, иу! — загугнявив Чайник.— Що тобі — місця мало?

А що це таке? — тицьнув луком у бік телескопа Петякантроп.— Гармата, чи що?

Ні, ие гармата. Воно тобі не цікаво. І взагалі... Це мирний об'єкт, військового значення ие має. Я ж кажу, тобі ие цікаво. Іди.

А ти, Чайиик, грубіяи. Що значить «не цікаво»? От мені якраз цікаво. Ану говори, бо зараз оцю петрушку твою поламаю.

От же Петякантроп! Ну чого пристав, як смола? Ну? Ну, йди, тобі кажуть!.. Я ж тебе не чіпаю. І взагалі...

Ти, Чайник, просто хуліган! Бандит І розбійник. Тебе треба виховувати. Не хотів, але доведеться...—• Петякантроп зітхнув, поклав свій лук на землю, потім дуже ловко зробив Чайнику підніжку, повалив його на зе.млю і почав товкти:— Уа-уа-а-а!..

Пусти! Ну! Пусти!..— безсило пручався Чайник.

Кажи, що ти тут робиш? Га? Бо не пущу. Уа-а-а! У-а-а-а!..

Та... та., козу пасу... По-науковому.

Що-о? — здивувався Петякантроп і одпустив Чайника-— 3 оцимо пасеш? — показав він иа телескоп.

А що? — Чайиик підвівся.— Для спостереження... Ти ж знаєш нашу Маньку. Це ж ие коза, а звір! її пасти — згуба для здоров'я. Мельк — і иема, уже в шкоді. Тому я спеціально й придумав оце-го — «козошукатор».

Ой, брешеш,— недовірливо глянув иа нього Петякан- троп.— Я тебе знаю. Став би ти щось корисне придумувати. Це щось інше.

Ну, кажу ж — правда! Змушений був. Баба мені загадувала і воду носити, і дрова рубати, і... Знаєш, скільки роботи вдома! А я визвався козу пасти. По-иауковому. Все- таки легше.

Голова!.. Я теж з дому втік, щоб иа городі ие гребтися.— Петякантроп зітхнув і раптом підозріло примружився:— А... а фотоапарат нащо?