Слава ЗСУ!

Чайник розгублено закліпав очима:

Ну... иу, просто так... і взагалі...

Що — може, портрети кози робити? Га? — грізно підступив до нього Петякаитроп.— Розігруєш мене? Дурником вважаєш?! Думаєш, як у тебе двійок нема, то ти вже... От я тобі зараз покажу «козошукатор»! — він схопив Чайника за груди і знову повалив на землю.— Я тобі зараз зроблю портрет... Коза не впізнає!..

Пусти!.. Ну! Пусти! — знову запросився Чайник.

Я тебе зараз розіграю! По йотах! — товк його Петякантроп.— Ти у мене зараз заспіваєш!.. Ану співай! Ну!

Ой!.. Пусти!.. Ой!..— скрикнув Чайник.

Сам винен. Було б правду казати.

Ну... ну я... дивлюся иа небо... і взагалі...

«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю»,— проспівав Петякантроп і зареготав:— Га-га-га!.. А чого?.. Кажи! Ну!

Ну... ну...— застогнав Чайиик.— Ну... я... спостерігаю за НЛО.

Га? — Петякантроп одпустив Чайника і встав.

От тобі й «га»! — Чайник підвівся і став обтрушуватися.— НЛО. Нерозпізнані літаючі об'єкти. В усьому світі люди спостерігають. Тільки в Америці понад дванадцять тисяч фіксацій. У газеті було написано.

Га? — Петякантроп розкрдв рчта.

Не «га», а інопланетні пришельці. Гуманоїди. От!.. На так званих «літаючих тарілках».

Котька усміхнувся. Зовсім недавно вій прочитав книжку естонського письменника Ено Рауда «Історія з «літаючими тарілками», де розповідалися кумедні пригоди естонських хлопчаків, які розігрували один одного інопланетними пришельцями. «Мабуть, і Чайник читав цю киижку. І хоче розіграти Петюкантропа».

■— Брехня,— пхикнув Петякантроп.— Наукова фантастика!..

Фантастика!..— хмикнув Чайник.— Дуже ти розумієш!.. А читав у «Известиях», що в Петрозаводську було?..

Світлова медуза над містом, променевий дощ. Дванадцять хвилин. А по телевізору? У програмі «Время» показували —. яке страховисько японські рибалки витяглн з океану! Вчені вважають — плезіозавр, які вимерли мільйони років тому, д з шотландського чудовиська Нессі теж сміялися колись. Теж казали — фантастика!.. Так що тримай себе в руках! І взагалі...

Га?

«Га»?.. А кіно «Спогади про майбутнє»? Мій тато сам

бачив, розказував... І у пресі писали... Я сам читав... А про Бермудський трикутник чув?

Га?

«Га»!.. Місце таке в океані, де кораблі й літаки

зникають, як бульки на воді. От! По телевізору навіть колись передавали. У «Клубі мандрівників»... А тепер, кажуть, там иа дні океану піраміду відкрили. Схожу на єгипетську. І там вроді якась цивілізація... О! І, може, ті НЛО звідти й вилітають. І взагалі...

Га? — Петякантроп тільки те й робив, що гакав і розкривав рота. Видио, вся ця інформація була для нього нова.

А взагалі... мабуть, усе-таки вони з інших планет,— хитнув головою Чайник.— А що? Раз ми у космос ракети запускаємо, то що — вони ие можуть? І взагалі...

Ну-у... взагалі, звичайно...

А Тунгузький метеорит? У тисяча дев'ятсот восьмому році. То тільки так вважається, що метеорит, а насправді? Хто його зиа... Може, то космічний корабель вибухнув...

Інопланетний.

Га?

Дерева повалило иа площі дві тисячі двісті квадратних кілометрів. Що це тобі — жарти? Добрий мені метеоритик.

І тут раптом Петякантроп замість «га» сказав несподівано:

Баба.

Чайник рвучко обернувся і скривився.

Котька глянув у той бік, куди дивилися хлопці, і побачив згорблену бабу з мішком за плечима, що підійшла до кушів. Крекчучи, баба скинула мішка на землю і випросталася.

Ху-у! Втомилася...— І раптом голос її набрав сили й задзвенів:— О! Васько?! Ти куди ж це дивишся, опудало? А де Манька? Либонь, у шкоді?

Що? Манька? — стрепенувся Чайник.— А... зараз- зараз,— вій заметушився біля телескопа і, припавши до нього оком, почав водити туди-сюди.— Не хвилюйтеся, бабо. Не хвилюйтеся! Зараз усе буде гаразд... зараз... Одійдіть!.. Одій- діть, бабо! Не заступайте!.. Ви закриваєте об'єктив козо- шукатора. Одійдіть! Зараз... зараз ми її... тую Маиьку... Зараз...

Ну ж чортова робота,— похитала головою баба.— Нещасної кози не впасе... Ну!..

Зараз... Зараз...— продовжував водити туди-сюди телескопом Чайиик.— Тут нема. І тут иема. Гм... Складний випадок... Дуже важкий об'єкт, але... одну хвилиночку... Зараз... Зараз...

Дома таке робиться...— скрушно хитала головою баба.— У дворі, як після татарської навали, зайти не можна. Просила — поможи прибрати. І діжка розсихається, налити треба. І дрова... Так ні — «Пастиму козу по-науковому!..» От тобі й маєш...

Та ваша коза — це диявол у козячій шкурі. За її пасіиия молоко видавати треба. Як на шкідливому виробництві. Я цілий день не відходжу від козошукатора.— Чайиик плаксиво скривився.— А ви... ще й нарікаєте...