Слава ЗСУ!

Ну ж чортова робота! — вигукнула баба.— Та я її зараз тобі без козошукатора умить знайду! Манько! Де ти? Манько!

І баба зникла десь за кущами.

Ай! — махнув Чайиик у бік баби рукою.— Коза мені в голові, як оидо на Мадагаскарі щось упало. В «Известиях» вичитав. Кратер у діаметрі двісті сорок метрів. І взагалі... От! — вій дістав з-за пазухи газету.— «Політ космічного пришельця в атмосфері супроводжувався яскравим світінням...»

Га?

Гепнуло б тобі на голову, було б тоді «га».

Вріжу!..— спокійно сказав Петякантроп.

Це все, що ти вмієш. А от... мислити иа рівні науково- технічної революції... «Вріжу!», «Вклею!», «Вмажу!» Петякантроп! У наш час фізична сила — нішо! Все вирішує людський розум.— Чайник постукав себе по лобі.— Ін-те- лект!

Ага, ясно! — сказав Петякантроп, знову дуже спритно зробив Чайнику підніжку, повалив иа землю і сів иа нього верхи:— От хай твій інтелект трошечки поїсть землю! У-а-а!.. Уа-а!..

Пусти! Ну! Пусти! — задриґав ногами Чайник.

Ну, раз фізична сила ніщо, то хай твій розум тебе виручає.

Ну пусти!.. Ну!

От бачиш, твій пігмейський розум проти моєї фізичної

сили ніщо- Доведено иа практиці.

Ну пусти, боляче! Руку скрутиш! Ой!..

д будеш мене ображати, грубіян? Будеш?

Не буду! Ну! Не буду! Пусти!..

Дивись мені! Свистун! — Петякантроп зліз із Чайника і одпустив його.

От! Дуремар! — кривився Чайиик, підводячись (видио, було таки боляче).— Хіба можна з тобою про розумне балакати. Як ти нічого не тямиш. Одразу битиєя лізеш. Порозпускав свої лапи!.. Мордобоєць...

Я не мордобоєць, а забіяка за справедливість,— усміхнувся Петякантроп.— А чого ж ти лізеш? Я ж перший ніколи ие... Ну, добре, я тобі прощаю. Так що ти там... у ту свою трубу... Набачив щось чи ні?

Який швидкий! Думаєш, отак зразу, так просто...

Зашаруділи кущі, і з'явилася баба:

Я її там припнула, дивись, щоб ие одв'язалась. І пильнуй же, опудало, пильнуй! Попасеш іще годину й додому. Треба ж і води наносити у діжку, і дрова кінчилися, і стільки всього. Хіба я одна впораюсь?! Такий же час гарячий. Жнива. Батьки у полі днюють і ночують. А ти, ледащо. О! — баба вдарила себе об поли.— А де ж мішок?! Ой, лишенько! Нема! Отут же під кущем поклала. Ось-ось-о!.. Отут! Це ви сховали, іроди? Признавайтеся!

Та що ви, бабо! Воно нам треба,— закопилив губу Чайник.— І взагалі...

Ні-ні, це не ми. Точно,— запевнив Петякантроп.

Котька похолов. Зараз побачать його і вирішать... Він зіщулився і завмер.

Ні-иі, це не ми. Точно,— запевнив Петякантроп.

Баба покрутилася, поойкала і зникла, кудись побігла.

Ти диви. Справді. Був же мішок. І десь дівся...— задумливо сказав Чайиик.— А втім, зафіксовано, що в районах, де з'являються НЛО, несподівано зникають різні предмети. А інколи навіть цілі люди. Було вже кілька випадків, коли пришельці брали иа борт свого корабля людей, а потім одпускали. Одного разу взяли навіть двох. Американських чоловіка і жінку.

Га?

От тобі й «га»! Двоє ие збрешуть. Двом одразу примаритися не може. І взагалі...

Взагалі, звичайно...

Котька стояв ні живий ні мертвий. От зараз хлопці почнуть нишпорити по кущах (цікаво ж, де все-таки дівся мішок?), виявлять його ї... Він уже шкірою відчував стусани Петікантропа і чув його войовничий клич: «Уа-а!.. Уа-а!..»

Аж раптом замість «уа» почулося дзвінке дівоче:

О! Драстуйте, хлопчики-горобчики! Ой! А що це у вас таке-е?

З кущів вибігла чорнява Свєта і зразу підскочила до телескопа.

Ой, як цікаво! Телескоп? Ви що, зірки фотографуєте?

До побачення! — перетнув їй дорогу Чайиик.— Давай «гуд бай» звідсіля! І взагалі...

Кульгай! — підтримав його Петякантроп,— Моментально! Ноги иа плечі! Ну!

Ой, які ж ви невиховаиі,— зневажливо пхикнула Свєта.— Хіба так можна? Хіба культурні учні так говорять?

А чого ж ти лізеш? — почервонів Чайиик.

Бо мені цікаво,— щиро сказала Свєта.

Іди до бабів,— мовив Петякантроп.— Хай тобі з ними буде цікаво. А в иас тут...

Це ие дівчача справа,— сказав Чайиик.— І взагалі... Приходити без запрошення — це теж невиховано, некультурно.

А мені вчителька сказала... І піоиервожата, щоб я у позашкільний час благотворно иа вас впливала, бо ви, ледарі, дома не допомагаєте...

Шо-о?!— виставив уперед иижию щелепу Петякантроп.— Шоб я дозволив тобі на себе впливати?! Та ще й у позашкільний час! От я тобі зараз вплину... по портрету! Благотворно!

Вихователька знайшлася! — хмикнув Чайиик.

Ех ви! — ображено вигукнула Свєта.— Я хотіла щось дуже цікаве сказати... Яке стосується тебе, Чайнику... А тепер...