Слава ЗСУ!

Йди-йди!.. Знаю твоє цікаве! «А давайте, хлопчики, поприбираємо у дворі!» — перекривлюючи її, пропищав Чайиик.— «А давайте помиємо підлогу!..»

«А давайте вичистимо корівник!» — ї собі пропищав Петяка итроп.

Ах, як цікаво! — сплеснув руками Чайник.

Захоплююча справа! — сплеснув руками Петякантроп.

Не-нор-маль-ні! — вигукнула Свєта.— Нічого ви не розумієте. Ні-чо-гі-сіиь-ко!..

Вклею!.. Уа-а! — підступив до иеї Петякантроп. Свєта кинулася навтіки. І вже з-за куїців долинуло:

Іще пошкодуєте! От побачите! От поба...

Ну ж заиуда,— сказав Чайиик.— Всюди їй треба свого

носа впхати.и„.

Котька трохи заспокоївся. Навряд чи будуть хлопці иишпб- рити зараз по кущах.

Петякаитроп припав оком до телескопа, почав дивитися в иебо.

А нічого телескопчик,— сказав він.— 3 чого це ти його стулив?

З старого морського бінокля, дядько колись подарував, той, шо в Одесі. А трубки алюмінієві. Штанга — розпн- рач'ка для ваииої, клейончасту занавіску вішати, щоб вода від душу не розбризкувалася...

Молодець, Чайиик!.. Едісон! Але невже ти справді думаєш щось сфотографувати? Це ж...

Треба було б...— зітхнув Чайиик.— Отако треба було б щось. Я розумію, звичайно... Одразу справжню «літаючу тарілку» це...

—• Хоч би ложку абощо... Ге? А чого це так закортіло?

Та треба... Для... міжнародних зв'язків.

Га?

Та розумієш, з хлопцем я одним листуюся... Армі- иом... З Демократичної Німеччини. І він теж пришельця.ми цікавиться. А оце написав, що його друг, якийсь Інгрід, їде иа міжнародний дитячий фестиваль «Хай завжди буде сонце!» І він мені иим книжку передасть. Деиікеиа. Отого, що кіио зробив «Спогади про майбутнє». Правда, німецькою мовою...— Чайиик зітхнув.— А у нас же в школі англійська. Але там малюнків нібито багато...

А як той друг передасть тобі киижку? Ти що — в Артек підскочити збираєшся?

Та ні! Той Інгрід на зворотному шляху з Артеку заїде сюди. Він — червоний слідопит, героїв війни розшукує. І в нашому районі щось назнав... Так уявляєш, як було б здорово, якби мені вдалося щось таке клацнути! Армій мені книжку, а я йому — фото. НЛО...

Взагалі, красиво...— Петякаитроп усе ще дивився у телескоп, але вже не на небо, а иа землю, за річку, по той бік.

А що ж,— Чайник мрійно зітхнув.

Ой! — скрикнув раптом Петякаитроп.— Ой! Що це? Тю! Ух ти!.. Ух-х-х-х-х!..

Що? Що таке? — захвилювався Чайник.— Ану дай!

Тю! Не може бути!.. Тю! — вражено тюкав Петякантроп, не відриваючись од телескопа.

Та пусти ж! Ну! Дай! Ну! Що там таке?..— півником скакав біля нього Чайник.

Отамо!.. О!.. На тому березі... на острові... біля верби...— відступив нарешті Петякантроп.— Бачиш? Бачиш?

О-о-о-о!.. І-і-і-і! — аж захлинувся Чайник, припавши до телескопа.— Ух ти-и! Та це ж... Та це... Ох-х! Не може бути! Ой! Зник... Сховався... І я навіть клацнути не встиг... Ну!

Якийсь час Чайник і Петякантроп, вражені, мовчки дивилися один на одного. Якби Котьку в цю мить спитали, ким вій хоче бути, він би, ие задумуючись, сказав: «Жирафою!» Так йому хотілося зараз витягти шию і зазирнути туди, за річку, де хлопці побачили щось таке незвичайне. Але Котька не був жирафою, і як би він не витягав шию, все одно нічого б не зміг побачити.

Він тільки весь напружився і чекав.

Ну?! — сказав нарешті Петякантроп.

Ну?! — сказав Чайник.

А... а може, то кіно знімають? — сказав Петякантроп.— Пам'ятаєш, у Рудні позаторік знімали...

А де ж кіношники? — сказав Чайник. - Пам'ятаєш, скільки їх було — і людей, і машинерії... Ні!

Тю!.. Якби я иа власні очі не бачив, н-не повірив би. Тю!..

Але ти ж бачив. Бачив... і скафандр... і антени... І взагалі...

А човен який чудернацький... По-моєму, на підводних крилах.

Ну, то що це? Хто це?

А я знаю...— знизав плечима Петякантроп.

Ну... ну схоже ж... Га? Схоже?..— аж тремтів від збудження Чайиик.

Ну, схоже...

І зникнення бабиного мішка, і... вчора ввечері бачив спалахи!..

І я, точно...

От!

Ну... я думав, блискавиця. І гриміло ж за лісом.

І я думав. А воно, бач... «Політ космічного пришельця в атмосфері супроводжувався яскравим світінням...» І взагалі...

Га?

«Га», «га»! Треба, той... пе-перевірити... сфотографувати... І взагалі. Бо може ж зовсім зникнути. Мерщій! Мерщій!

Ти пожди. «Мерщій! Мерщій!» Як на пожежу. Подумати треба. Це діло таке...

Та що там думати?! Коли думати? — кип'ятився Чай-

ник.— Поспішати треба, а ие думати. Бо...

Взагалі-то...— Петякаитроп почухав потилицю.— Мені