Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Секретар

– Не труй душу!..

– А ті хлібозаготівлі… Понаприслали москаликів-тисячників – ходили по хатах, трусили до останньої крихти, мов люті вовки на людей кидалися. А попихачі місцеві наввипередки поперед них… Двох таких, коли недавно здохли, навіть не схотіли люди загрібати, мусіла сільська управа власноруч закопувати… Ні, не вірить нам партія!

– Ну, це вже перебір! Я так розумію, що для хлібозаготівлі присилали сторонніх людей, бо в такому ділі твердість потрібна. Бо свій свого так безоглядно не притисне – серце надірветься…

– Отож бо, свій свого… А ці чужаки – вони як вороги до нас. Приїздив на тижні чоловік знайомий з білоцерківщини… Там, каже, таке коять у тій-таки Шамраївці, про яку ти попереджав той раз! На всі місця настановили присланих руських – і голову колгоспу, і сільради, і міліціонера. Як живодери правлять. Люди сотнями мруть… Видали в середині квітня по кілограму не обідраної сирої гречки. Всі накинулися їсти не помеленою – бо ж хіба втерпиш. Та й чим змолоти – жорна давно позабирали. Протягом тижня вмирало до трьохсот людей денно. Триста дворів на Сибір виселили, учителів і попа замордували… Голову сільради Винниченка ГПУ забрало – і слід за ним охолов, а замість нього прислали руського Ковальова. Той викидав з хати під час трусів на сніг напівголих дітей. На обличчі ні сліда злоби, сміявся з насолоди – справжній дегенерат-садист.

І ще розказував чоловік, що в селі Пустоварівці, рядом з ними, гуральня виробляє спирт з картоплі. Якогось дня зібралися в лісі біля неї до чотирьох тисяч людей з навколишніх сіл. Коли юрма рушила до кагатів з картоплею, охоронці злякалися, але поперед людей кинувся секретар місцевого парткому. За коротку хвилю натовп стер його – нічого не знайшли ні від коня, ні від секретаря. За це з Пустоварівки було розстріляно майже сто чоловік…

У нас ще сяк так, а там лютують, ніяк не забудуть як назолив московським «очам» загін Шкарбаненка.

– Тут і дурний побачить, що з великого класового розуму перегнули палку! Але пожди – партія усе поправить… Бо не за те ми руду свою і чужу проливали, щоб людям життя не було. Смуга тепер така, можна сказать, міжнародна… Перетерпимо!

– Але ж і ми з тобою – влада! Хіба я не здогадуюсь, як люди пасіюються на мене? Хоч нікому досі сала за шкуру не залив… Та я ж не ця влада, я – український більшовик!

– Ти частіше такими словами розкидайся – скоро язика вкоротять!..

Сумно розпрощалися вони того вечора.

Коли приятеля невзабарі заарештували, і зник безслідно – кров’ю облилося серце. Ніби наплювали в душу – і розтерли.

Дві ночі він писав листа, потім мучився – переписував. Щоб доказово було, переконливо, щоби по-правді було.

Сам одвіз написане в обласний центр на пошту, і відіслав рекомендованим листом.

Кілька днів ходив у похмурому піднесенні, в очікуванні відповіді.

Аж ось викликав його перший секретар обкому. Він поїхав у надії.

Перший зустрів його незвично холодно. „Ну, доповідай!” – звелів. Вислухавши звіт про перебіг подій у районі, підвівся, узяв його під руку: „Ходімо до буфету, чайку поп’ємо!” У коридорі, схилившись до вуха, прошелестів йому: „Сьогодні вночі по тебе приїдуть. Ти що, несповна розуму був, написати такого листа? Прощай!”

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!