Слава ЗСУ!

З Оксаною вона дружила ще з дитсадка. Це жінка на рік була старша від Марії й завжди захищала від шибинеків, котрі полюбляли смикати за товсті коси дівчинки. Дружба міцніла з кожним роком, переростаючи сестерство. Навіть вирішили вступати в один вуз на філологічне відділення. Вступили. Проте Оксана на економічний…. Примара заздрості народилась, й жила в найвіддаленішій, найменшій, найсірішій кімнаті. Подруга сама не знала про її існування. Гадала це лиш природне суперництво, де переможцем вийшла Марія. На третьому курсі познайомились з Любомиром. І тут вона знову прийшла до фінішу другою. Любомир вибрав не її. Демон заздрості відчинив двері тримаючи їх кістлявими пальцями. Проте й досі Оксана намагалась тримати подалі його від сонця й не звертала уваги. «Вона моя найближча подруга і я повинна радіти за неї» - заспокоювала себе. Але коли Марія вийшла за нього заміж, а сама Оксана залишалась самотньою, ось тоді по справжньому заздрість далася в знаки. Заполонила її тіло й душу. Керувала її вчинками. Поводок з шиї впав коли Любомир отримав в спадок процвітаючий бізнес батька.

Марія провела рукою по дзеркалу. В лінії, яку залишила її рука вона побачила себе. Проте дивно буле не це. Тінь яка падала від неї мала крила. Жінки швидко повернула голову через плече, але нічого аномального не побачила. «Все, годі! Роблю собі вихідний день. А то так можна й з глузду з’їхати» - подумала вголос. «Ой, щось я забарилася. Любомир же готує млинці» - посміхнулась жінка.

Коли Марія зайшла до кухні чоловік закінчував готувати млинці. Кава стояла в маленьких горнятках чекаючи, на своїх власників. Любомир поклав останній млинець на тарілку до його охолонувши братів, залишивши пательню на плиті. В кімнаті літав приємний запах сніданку, котрий весело лоскотав ніс подружжю. Він сідав на стіл і нявчав немов би березневий кіт, то раптом ставав пташкою з кавовими крилами, пурхав співаючи піснею, яка долинала з радію.

- Любий, млинці чудові! Ти справжній шеф кухар. – посміхнулась Марія

Любомир знав, як вона полюбляє коли він готує сніданки. Проте ненавиділа каву у постіль, важаючи це за пафос й відчувала себе безпорадною чи хворою.

- Радий, що тобі сподобалось. – промовив він, зробивши ковток гарячої кави.

Кухня знаходилась в південній частині будинку, тому завжди перші проміння сонця вщент заповнювали кімнату. Навіть занадто.

- В мене є невеличка ідея, - промовила Марія

- Що за ідея?

- Не піти на роботу й влаштувати собі вихідний

- Кохана в мене багато справ. Завтра приїжджає батько стосовно злиття. Потрібно підготувати звіти.

- В тебе ж є секретарі, нехай вони підготують всі необхідні папери. В нас так давно не було відпочинку. Зроби мені подарунок на День Народження. – вираз обличчя Марія став схожий на кота із «Шрека»

- Воно ж у тебе через місяць? – посміхнувся Любомир

Його горнятко спустіло, тому він припіднявся, щоб дістати кавницю.

- Так, але нехай це буде незапланований сюрприз. Та й тобі не завадить відпочити від постійного стресу через проблеми з компанією. Я прошу в тебе лиш один день.

- Гаразд, моя квітко, ти мене вмовила. Через півгодини щоб була готова. Поїдемо до твоєї мами в передмістя. Зробимо День Пікніка. – він усміхався, але очі говорили голу правду без цензури.