Слава ЗСУ!

Благання Марії були почути й він перестав «мучити» її. Їх тіла рухались в такт сердець, які зливались в одну хвилю ударів насолоди, які хвилями накочувались на них з зростаючою силою. Марія дряпала мускулисту спину Любомира аж до крові. Однак він не відчував болі, він втамовував спрагу її тілом, намагаючись випити до самого дна. Вона лежала під ним прижимаючи з всією силою, яка в неї була. Стони зривались з її грудей й бились об стелю кімнати, де їх ловив ранковий вітер й виносив у відчинене вікно, яке виходило на заспане Вітряне. Марія відчувала екстаз, який наближався до неї зі швидкістю Феррарі й вона обплила Любомира пружними ногами. Блаженство піднесло її до хмар, з яких їй не хотіла спускатись. Але клятий будильник повернув її на грішну землю. Любомир вхопив його й кинув об стінку.

- Більше він нас не потурбує. – Посміхнувся він.

- Знаю, - прошепотіла жінка

Марія поклала голову йому на груди. Вона горнулась до нього немов немовля до матері. Вона хотіла, щоб ця мить тривала вічність й ніколи не закінчувалась, а залишалася як фото на флешці її смартфона. Та це лиш банальна думка народження солодом кохання. Не було нікого крім неї й Любомира. Навіть світ загубився в тонких пальцях невідомості. Марія чула його серцебиття, яке заспокоювало тривогу, котра поселилась на задньому дворику її свідомості. Разом з невіданням, тривога пила м’ятний чай без цукру. Ї

Любомир запустив пальці у довге волосся жінки й легкими рухами скуйовджував його. Давно в них не було таких ніжних ранків. Робота забирала весь вільний час, висмоктувала через коктейльну трубочку з них відчуття близькості. Сьогоднішній ранок дарував такі самі відчуття, як оазис в пустелі божевільному від спраги європейцю.

- Хочеш кави з млинцями? – Провив Любомир опустивши ноги на підлогу

- Не відмовлюся, коханий. – сказала Марія підперши голову рукою.

- То я пішов? – повернувся він до неї

- Зажди…

Марія обвила йому шию й потягла до себе. Їх вуста злилися воєдино в палкому поцілунку.

- Ось тепер можеш іти, - додала вона.

Любомир посміхнувся й піднявся із ліжка. Марія любувалась його досконалим тілом. Від кожного руху, його м’язи грали в ранковому промінні, яке мов злодій закралось у спальну й впивалось в стіни. Одягнувшись він вийшов з кімнати закривши за собою двері, які із скрипучим скигленням сховали його від жінки. «Чому вони скриплять? Вони геть нові?» - подумала Марія. Проте думка швидко загубилася у виру мрій.

Марія стояла у душі змиваючи піт блаженного ранку. Вода стікала з струмками з тіла забираючи з собою докази сексу. Пар закутав її вологим серпанком, захищаючи її теплом від холоду кімнати. Опалювальний сезон ще не розпочався, а осінь вже грала свою пісню на жовтій сопілці. Вітер акомпанував їй, довершуючи виставу. В голову через вуха залізли кадри із сну. «Вкрала, - на вустах крутилось слова. – Що це значить. Що я вкрала? Я ж ніколи не робила зла іншим» Марія спробувала відігнати лихі думки. І це їй вдалося. Так вона гадала.

Халат впав на голе тіло, ледь прикривши пружні груди. Марія стояла біля дзеркала, яке запотіло від гарячої води. Відхиливши дзеркало, дістала з шафки крем для обличчя. Жінка завжди доглядала за своєю шкірою. Подруги завжди заздрили її красі. Ніхто з них не мав такої по дитячому ніжної шкіри. Навіть найближча подруга недолюблювала Марію, а серце спалювала чорна заздрість.