Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

_Стук-стук-стук._

Два тижні, сказав Браун, або навіть усі шість. Не має значення. У Таллі були календарі, й там пам'ятали чоловіка в чорному, бо, проходячи через містечко, він зцілив одного старого. Звичайного собі старого, що помер від зілля. Старого тридцяти п'яти років від народження. І якщо Браун не помилявся, відтоді стрілець значно скоротив відстань, що розділяла їх із чоловіком у чорному. Але далі була пустеля. І пустеля могла перетворитися на пекло.

_Стук-стук-стук…_

_Позич_мені_крила,_пташко._Я_випростаю_їх,_і_мене_підхопить_потік_вітру._

Він спав.

III

Браун розбудив його за годину. Вже стемніло. Єдиним джерелом світла був тьмяний блиск темно-червоних жаринок, згорнутих у купку.

— Твій мул здох, — сказав Браун. — Співчуваю. Обід готовий.

— Як?

Браун здвигнув плечима.

— Спікся й зварився, як іще? Харчами перебираєш?

— Ні, я про мула.

— Просто відкинув копита. Схоже, то був старий мул. — І з нотками вибачення: — Золтан виклював очі.

— Ох. — Цього можна було чекати. — Та нічого.

Коли вони сіли до ковдри, що слугувала столом, Браун здивував його вкотре, промовивши коротку молитву: попросив дощу, здоров'я і духовного зростання.

— Ти віриш у загробне життя? — спитав стрілець, коли Браун клав йому на тарілку три качани гарячої кукурудзи.

Браун кивнув.

— По-моєму, це якраз воно.

IV

Боби були, як кулі, кукурудзу не вгризти. Надворі, гуляючи навколо піддашка, що був на рівні землі, зітхав і завивав господар-вітер. Стрілець їв швидко, жадібно, запиваючи їжу водою, вихлебтав чотири чашки. Посеред вечері за дверима раптом пролунав стукіт, схожий на кулеметну чергу. Браун підвівся і впустив Золтана. Птах перелетів через кімнату й набурмосено всівся в кутку.

— Музичний фрукт, — пробурмотів він.

— Тобі ніколи не хотілося скуштувати його? — спитав стрілець.

Поселянин розреготався.

— У балакучих тварюк, мабуть, жорстке м'ясо. Птахи, пухнастики-шалапути, людські боби. Певне, їх важко жувати.

Після вечері стрілець запропонував Браунові свого тютюну. Той із задоволенням узяв.

_«Зараз,_ — подумав стрілець, — _почнуться_розпитування»._

Але Браун не ставив питань. Він курив тютюн, що багато років тому був вирощений у Ґарлені, і дивився на жаринки вогнища, що догоряли. У хижці вже стало помітно холодніше.

— І не введи нас у випробування, — зненацька пророчим тоном сказав Золтан.

Стрілець підскочив, наче в нього вистрілили. Раптом його охопила впевненість у тому, що все це ілюзія, навіяна йому чаклунством чоловіка у чорному, котрий якимось абсурдним способом, що спантеличував, користуючись символами, намагався йому щось повідомити.

— Ти знаєш, де Талл? — раптом спитав він.

Браун кивнув.

— Я проходив через нього, коли пробирався сюди. Одного разу ходив туди, аби продати кукурудзу і пропустити чарчину віскі. Того року був дощ. Падав, може, хвилин п'ятнадцять. Земля наче відкрилася і поглинула його. А за годину була така сама біла й суха, як завше. Але кукурудза. Господи! Росла на очах. Це було не так вже й погано. Але її можна було _почути,_наче від дощу в неї з'явився рот. Не надто щасливі були звуки. Вона ніби зітхала і стогнала, витикаючись з-під землі. — Він зробив паузу. — У мене була зайва, тому я взяв і продав її. Татусь Док сказав, що сам може продати, але він би мене точно надурив. Тому я пішов сам.

— Тобі не сподобалося те місто?

— Ні.

— Мене там ледь не вбили, — зізнався стрілець.

— Та невже?

— Б'юся об заклад на свій годинник. А ще я вбив людину, котрої торкнулася рука Бога, — продовжив стрілець. — Тільки то був не Бог. То був чоловік, що тримає у рукаві кролика. Чоловік У чорному.

— Він влаштував тобі засідку.

— Твоя правда.

Вони дивилися один на одного в сутінках. Мить балансувала на обертонах завершеності.

Зараз точно _почнеться_розпитування._

Проте в Брауна досі не було питань. Його цигарка догоріла, від неї лишився тільки недопалок, що димів, але коли стрілець поплескав по своєму капшукові, поселянин заперечно похитав головою.

Золтан неспокійно посовався, хотів було щось сказати, але передумав.

— Думаю, чи не розповісти тобі про той випадок? — спитав стрілець. — Зазвичай з мене не надто добрий оповідач, але…

— Бува, розповіси — і легшає на душі. Я послухаю.

Стрілець добирав слів, якими можна було б почати, і не знайшов.

— Мені треба відлити, — сказав він.

Браун кивнув.

— Відлий у кукурудзу, будь ласка.

— Авжеж.

Він піднявся східцями і вийшов у темряву. Над головою яскраво сяяли зірки. Дув поривчастий вітер. Стрілець спрямував струмінь сечі на суху, як пух, грядку кукурудзи і почав її поливати аркоподібними рухами. Його сюди привів чоловік у чорному. Цілком імовірно, що Браун і є той самий чоловік. Він міг бути…

Попередня
-= 10 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар