Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Стрілець одігнав від себе ці непотрібні й тривожні думки якнайдалі. Єдина непередбачувана обставина, яку він не навчився долати, — імовірність того, що його спіткало божевілля. Він пішов назад у хатину.

— Уже розібрався, зачаклований я чи ні? — весело поцікавився Браун.

Стрілець застиг на крихітній площадці мов укопаний. Потім повільно опустився і сів.

— Це спадало мені на думку. То ти зачаклований?

— Навіть якщо й так, мені це не відомо.

Користі з такої відповіді було — як кіт наплакав, але стрілець вирішив облишити цю тему.

— Я почав розповідати тобі про Талл.

— То як, росте містечко?

— Воно мертве. Я вбив його, — сказав стрілець і задумався, чи не додати таке: _«А_зараз_уб'ю_тебе,_хоча_б_тому, що_мені_не_хочеться_спати_з_одним_розплющеним_оком»._ — Але невже він докотився до такого? Якщо так, навіщо взагалі продовжувати свій шлях? Навіщо, коли він перетворився на те, що сам переслідує?

— Мені від тебе нічого не треба, стрільцю, єдине, що я хочу, — бути тут, коли ти підеш далі. Я не благатиму тебе залишити мені життя, але це зовсім не означає, що воно мені вже не потрібне, бодай на деякий час.

Стрілець заплющив очі. У голові роїлися думки.

— Скажи мені, хто ти такий, — хрипко промовив він.

— Просто людина. Яка не бажає тобі зла. І я досі хочу слухати, якщо ти маєш бажання говорити.

На це стрілець не відповів.

— Гадаю, ти почуватимешся ніяково, якщо я тебе не попрошу, — сказав Браун, — тож я прошу. Будь ласка, розкажи мені про Талл.

Стрілець здивовано відзначив, що цього разу слова знайшлися. Він почав говорити, затинаючись на кожній фразі, але поволі оповідь стала плавною, хоча й дещо монотонною. Стрілець відчув дивне збудження. Його розповідь тривала до пізньої ночі. Браун не перебивав. І крук теж.

V

Мула він купив у Прайстауні, і коли вони наблизились до Талла, тварина була ще бадьорою. Сонце сіло годину тому, але стрілець не спинявся: спочатку дороговказом йому слугували відблиски вогнів міста у небі, а потім — надприродно чіткі звуки піаніно в дешевому барі, що награвало «Гей, Юдо». Шлях став ширшим, бо тепер розгалужувався на бічні дороги. Подекуди стояли ліхтарі, що давно не світили.

Ліси вже давно лишилися позаду: на зміну їм прийшла одноманітна рівнина прерії. Безмежні занедбані поля заросли тимофіївкою й низькорослими чагарниками — моторошно безлюдні маєтки охоронялися мовчазними затемненими палацами, де явно блукали демони; порожні халупи, які люди покинули самі чи щось їх змусило, дивилися скоса; зрідка траплялася хижка поселянина, яку в темряві виказував єдиний промінчик світла, а вдень — понурі члени родини із явними ознаками виродження, що мовчки копирсалися у полі. Основним урожаєм була кукурудза, але також тут росли боби, а ще — фітолака. Подеколи крізь обідрані вільхові жердини тину на нього тупо витріщалися худющі корови. Чотири рази проїжджали диліжанси: два назустріч, а два — у тому ж напрямку, куди йшов і він. Коли вони наздоганяли ззаду й проминали стрільця з його мулом, він бачив майже порожні салони, а назад, у напрямку лісу, що лежав на півночі, вже їхали карети з пасажирами. Часом повз нього торохкотів віз селянина, що, задравши ноги на щиток, намагався не дивитися на чоловіка з револьверами.

Місцевість була огидною. Відколи він вийшов із Прайстауна, двічі падав дощ, обидва рази скупий. Навіть тимофіївка мала жовтявий і гнітючий вигляд. Край, котрий проминаєш не спиняючись. Ніщо не свідчило про те, що тут проходив чоловік у чорному. Можливо, він сів у диліжанс.

Дорога повернула, і за поворотом стрілець спонукав мула спинитися і подивився униз. Внизу, в округлій, схожій на миску, улоговині, наче фальшивий діамант у дешевій оправі, лежав Талл. Містечко освітлювалося, і найбільше скупчення вогнів було саме там, звідки лунала музика. На перший погляд, у місті було чотири вулиці, три з яких під прямим кутом вливалися у шлях, що слугував тут головною магістраллю міста. Мабуть, десь має бути харчівня. Стрілець сумнівався, але все могло бути. Він гукнув до мула.

Уздовж шляху час від часу траплялися будинки, зараз частіше, але більшість із них господарі давно покинули. Позаду лишився крихітний цвинтар: запліснявілі перекошені надгробні плити з дерева так заплело суцільним чортовим зіллям, що їх вже майже не було видно. Пройшовши вперед близько п'ятисот футів, стрілець помітив облуплений вказівник, на якому було написано «ТАЛЛ».

Фарба з нього облізла так, що напис був майже нерозбірливий. Далі стояв іще один дороговказ, але його стрілець і поготів не зміг прочитати.

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар