Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Коли він ступив на територію містечка, ідіотський хор напівп'яних голосів виводив завершальну високу ноту в останніх словах довгої опери «Гей, Юдо» — «Наа-наа-наа-наа-на-на-на… гей, Юдо…» То був глухий звук, що нагадував виття вітру в дуплі трухлявого дерева. Лише прозаїчне глухе деренчання піаніно в дешевому барі врятувало стрільця від серйозного розмірковування над тим, чи, бува, чоловік у чорному не начаклував привидів, щоб населити ними покинуте містечко. Ця думка викликала в нього ледь помітну посмішку.

На вулицях були люди, але не багато. Окинувши його байдужим поглядом, дощатим тротуаром на протилежному боці вулиці пройшли три жінки, одягнені у широкі чорні брюки й однакові блузки з високими комірцями. Їхні обличчя, здавалося, пливли у повітрі над майже прозорими тілами, наче бліді кулі з очима. Зі сходинок забитої дошками крамнички, де колись продавався дріб'язок, за стрільцем спостерігав похмурий старий у солом'яному капелюсі, що міцно тримався на його маківці. Худющий кравець відірвався од роботи з пізнім клієнтом, і обидва провели його поглядами. Щоб краще роздивитися, кравець підніс ліхтаря до вікна. Стрілець кивнув. Ані кравець, ані його клієнт не кивнули у відповідь. Він відчув, Що їхні погляди прикуті до кобур, які щільно прилягали до його стегон внизу. Юнак років тринадцяти і дівчинка, що могла бути або його сестрою, або подружкою, переходячи вулицю за квартал звідти, майже непомітно призупинилися й рушили далі. Їхні кроки здіймали у повітрі маленькі клуби куряви, що зависали над землею. Тут, у містечку, світила більша частина вуличних ліхтарів, але вони були не електричними. Їхні слюдяні боки, вкриті шаром затверділого гасу, були мутними, деякі — розтрощеними. Платна стайня мала такий вигляд, ніби вона ледь-ледь животіє, і, мабуть, виживала лише завдяки тракту, яким ходили диліжанси. Троє хлопчаків мовчки посхилялися над колом для гри в кульки, намальованим на землі поряд із роззявленою пащею стайні, і курили самокрутки з обгорток кукурудзяних кияхів. Від хлопців на землю падали довгі тіні. До криси капелюха одного з них була причеплена довгокрила скорпіонниця. В іншого підбите ліве око запливло і сліпма випирало з очниці.

Стрілець провів свого мула повз них і зазирнув усередину погано освітленої стайні. Там унизу світилася лампа. Підстрибувала й шугала туди-сюди тінь: то довготелесий старий у комбінезоні, крекчучи, сильними ривками піднімав розкидане сіно тимофіївки вилами на сінник.

— Агов! — гукнув стрілець.

Вила стали рухатися повільніше, і конюх роззирнувся навколо своїми жовтуватими очима.

— Сам ти агов!

— У мене мул.

— Добре тобі.

Стрілець кинув у напівморок важку, нерівномірно гуртовану золоту монету. Вона дзенькнула об старезні посилані подрібненою соломою дошки і зблиснула на підлозі.

Конюх ступив уперед, нахилився, підняв золотий і скоса подивився на стрільця. Натрапивши поглядом на кобури, похмуро кивнув.

— Надовго хочеш поставити його у стійло?

— На ніч чи дві. Може, й на довше.

— У мене нема здачі з золотого.

— Здачу залиш собі.

— Гроші застрелених, — буркнув конюх.

— Що ти сказав?

— Нічого. — Конюх упіймав мула за вуздечку і повів його у стайню.

— І почисть його! — крикнув стрілець навздогін. — Сподіваюся, що так воно і буде, коли я повернуся. І без жартів.

Старий навіть голови не повернув. Стрілець вийшов надвір, до хлопців, що скупчилися біля кола для кульок і з виглядом презирливої зацікавленості спостерігали за розмовою.

— Довгих днів і приємних ночей, — приязно привітався стрілець.

Мовчання.

— Хлопці, ви місцеві?

Знову жодної відповіді, тільки хлопець зі скорпіонницею ледь помітно кивнув.

Один із парубків дістав з рота жахливо скрючену кукурудзяну самокрутку, ухопив зелену кульку, зроблену з каменя «котяче око», і швиргонув її в коло на землі. Кулька влучила в жабку і вибила її за межі кола. Хлопець підняв «котяче око» і приготувався до нового кидка.

— Тут де-небудь є харчівня? — спитав стрілець.

Один із них, наймолодший, підвів очі. У кутику його рота цвіла величезна болячка від застуди, такого ж розміру, як і очі — сповнені невинності, яка в такій дірі довго не протримається. У погляді бриніло приховане захоплення, що переповнювало його, яке водночас зворушувало і лякало.

— У Шеба, може, подають біфштекси.

— Це та забігайлівка, де піаніно?

— Еге, — кивнув хлопець. Погляди його товаришів стали погрозливими і ворожими. Швидше за все, йому доведеться поплатитися за доброту і язикатість.

Стрілець торкнувся крис капелюха.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар