Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

І знову серед парафіян пронісся тихий, ледь чутний шепіт із зітханням.

— Я знаю і люблю їх всіх. І є тільки один… — вона піднесла вгору вказівний палець, — …один персонаж у найвеличнішій з-поміж усіх драм, якого я не знаю.

Лише _один,_хто стоїть зовні, ховаючи лице в тіні.

Тільки _один,_од якого плоть мою пронизує дрож, а душа моя ціпеніє від ляку.

Я боюся його.

Я не знаю, що він задумав, і помираю зі страху.

Я жахаюся Лукавого.

Повторні зітхання. Одна з парафіянок піднесла до рота долоню, наче для того, щоб притлумити крик, що рвався назовні, і почала розкачуватися всім тілом.

— Лукавого, що приповз до Єви на животі в подобі змія, вискалюючись і звиваючись у пилюці. Лукавого, що ходив серед дітей Ізраїлевих, поки Мойсей був на Горі, і нашіптував їм створити золотого ідола, золотого тільця, і поклонятися йому в розпусті й блуді.

Стогони, кивання.

— Лукавий!

— Він стояв на балконі з Єзавеллю і дивився, як із роздери-душу-криком упав і помер цар Ахаз. Разом вони глузували, коли зграя псів почала хлебтати його кров. О брати мої й сестри, стережіться Лукавого!

— Так, о Ісусе… — вигукнув чоловік у солом'яному капелюсі, який першим трапився на очі стрільцеві, коли той зайшов у місто.

— Брати й сестри, він завжди був тут. Але мені не відомо, що він затіває. І вам теж. Кому дано збагнути страшну пітьму, що клубочиться там, пиху і неймовірне блюзнірство, нечестиве тріумфування? І безум! Запаморочливий безум, що ходить, повзає, плазує, знаходячи прояв у найжахливіших людських потягах й бажаннях!

— О Ісусе Спасителю…

— Це через нього наш Господь змушений був зійти на гору…

— Отак…

— Це він спокушав Його і пропонував Йому весь світ і мирські блага…

— Та-а-ак…

— І він повернеться, коли настане кінець світу… а він наближається, дорогі мої брати й сестри, невже ви не відчуваєте?

— Та-а-ак…

Паства, що коливалася і схлипувала, нагадувала море, а жінка, здавалося, вказувала на всіх разом і ні на кого зокрема.

— Це він прийде в подобі Антихриста, багряного царя з залитими кров'ю очима, щоб повести людей у палаючу безодню пекла, до кривавого кінця всіх грішників — довічних мук, коли на небосхилі зійде сліпуча зоря Полин, а душі дітей малих буде роз'їдати жовч, лона жіночі народжуватимуть потвор, а всі діяння рук людських перетворяться на кров…

— Ох-х-х…

— Боже правий…

— О-о-о…

Якась жінка впала на підлогу і забилася в істериці, барабанячи ногами по дошках. Один із черевиків полетів геть.

— Це він стоїть за кожною плотською втіхою… Це його розум породив машини з клеймом «Ламерк». Він! Лукавий!

«"Ламерк" — подумав стрілець. — А може, вона сказала: "Лемарк"». Це слово якось дивно відгукнулося в ньому, але поки що не викликало ніяких асоціацій. Хай там як, та він відклав його у надра своєї справді місткої пам'яті.

— Так, Господи! — верещали люди.

Один із чоловіків, упавши на коліна, тримав голову руками і несамовито волав.

— Коли ви вживаєте спиртне, хто тримає пляшку?

— _Лукавий!_

— Коли ви сідаєте грати у фараона чи «Гляньте», хто перевертає карти?

— _Лукавий!_

— Коли ви займаєтеся перелюбством, коли оскверняєте себе рукоблудством, кому продаєте ви свою душу?

_— Лу…_

_— …кав…_

— О Ісусе…

— _…ому…_

— Оу… Оу… Оу…

— А хто ж він такий?! — крикнула вона, але насправді в душі була спокійною — стрілець відчув урівноваженість, досвідченість, самовладання і вміння верховодити. Зненацька він подумав, із жахом і абсолютною певністю, що чоловік, який називав себе Волтером, вселив у неї демона. Вона одержима. Крізь страх знову накотилася гаряча хвиля статевого потягу, і в стрільця виник здогад, що це чимось подібне до слова, яке чоловік у чорному залишив у пам'яті Еллі, наче пастку з наживкою.

Чоловік, що стискав голову руками, впав і поповз уперед.

— Я у пеклі! — кричав він до неї, піднявши голову. Його обличчя кривилося й спотворювалося, наче під шкірою кублилися гадюки. — Я вдавався до блуду! Я грав у карти! Я вживав зілля! Я грішив! Я… — Але його голос линув угору страхітливим істеричним причитанням, що заглушало слова. Він тримав голову так, наче вона от-от трісне, як перезріла мускусна диня.

Паства, наче за командою, вгамувалася, завмерши у напіверотичних позах, що виражали екстаз.

Сильвія Пітстон зійшла вниз і поклала руку на голову чоловіка. Щойно її сильні білі пальці, делікатні й бездоганні, занурилися в його волосся, чоловік перестав кричати і мовчки подивився на проповідницю.

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар