Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Всю дорогу нещадне сонце палило їх своїм промінням. Навіть коли воно — непомірно велике і криваво-червоне — вже почало хилитися до заходу, то все одно не здавалося, вперто просвічувало крізь розколину в горах праворуч від них, засліплюючи їм очі й перетворюючи кожну краплину поту на призму страждання.

Потім почалася меч-трава. Спочатку це були тільки миршаві пожовклі кущики, що з дивовижною живучістю чіплялися за неродючий розмитий грунт. Трохи вище вони поступилися місцем чортовому зіллю, спочатку куцому, потім зеленому й буйному… а тоді ніздрі залоскотав приємний запах справжньої трави, що росла впереміш із тимофіївкою в тіні перших карликових ялин. Стрілець помітив, як там, у тінистій гущавині трави, рухається щось дугоподібне і коричневе. Видобувши револьвера, він вистрелив і вбив кролика раніше, ніж Джейку стиг вигукнути від здивування. А наступної миті вже ховав револьвер у кобуру.

— Станемо тут, — сказав стрілець. Попереду зарості трави вели у хащі зелених верб — неймовірне, дивовижне видовище після випаленого стерильного безмежжя сланцевої пустелі. Там, мабуть, є джерело, а можливо, й декілька, та жадана прохолода, але на відкритій місцині все-таки краще. Кожен крок давався хлопчикові дуже тяжко. Крім того, в тінистій гущавині пущі можуть водитися кажани-кровососи, котрі заважатимуть малому спати, яким би глибоким не був сон. Гякщо це вампіри, то жоден із них не прокинеться вранці… принаймні, не в цьому світі.

— Піду наберу хмизу, — сказав хлопчик.

Стрілець посміхнувся.

— Ні, Джейку, не підеш. Сідай-но.

Чиї це слова? Якоїсь жінки. Сюзанни? Він не пригадував. «Час — злодій, що краде пам'ять» — оці слова належали Ваннеєві, це він пам'ятав.

Хлопчик сів. А коли стрілець повернувся, уже мирно посопував у траві. На неслухняному чубі малого вмостився величенький богомол і здійснював обряд омовіння. Стрілець порснув від сміху (вперше за бозна-скільки часу), розклав багаття й пішов по воду.

Вербові хащі виявилися густішими, ніж він думав, і в непевному світлі сутінок тут легко було заблукати. Але він усе-таки знайшов криничку. З усіх боків її обсіли охоронці — жаби та квакші. Стрілець наповнив один із бурдюків… і принишк. Звуки, якими була сповнена ніч, породжували в ньому тривожну млість, чуттєвість, котру не здатна була збурити в ньому навіть Еллі, жінка, з якою він ділив ліжко в Таллі, — надто вже діловим було його ставлення до неї. Йому хотілося думати, що у цій зміні винне раптове звільнення від пустелі, через яке він утратив орієнтацію. Після всіх тих миль гнітючого сланцю м'якість сутінок навіювала мало не депресію.

Він повернувся в табір. Поки в казанку над багаттям скипала вода, оббілував кролика і приготував чудове рагу із залишками консервованих овочів. Потім розбудив Джейка і дивився, як той їсть — напівсонно, але жадібно.

— Завтра ми залишимося тут, — сказав стрілець.

— Але ж чоловік, якого ти наздоганяєш… священик…

— Ніякий він не священик. Не хвилюйся. Нікуди він не дінеться.

— Звідки ти це знаєш?

Стрілець не міг відповісти, тільки головою похитав. Він відчував це підсвідомо — нутром… але це було погане передчуття.

Після вечері він обмив бляшанки, що слугували їм тарілками (не перестаючи дивуватися з себе самого — як він може так марнувати воду?), а коли повернувся, то Джейк знову спав. Стрілець відчув ті знайомі поштовхи в грудях, ніби щось там б'ється, то піднімаючись, то опадаючи, — пориви душі, що раніше асоціювалися лише з Катбертом. Вони з Роландом були одного віку, але здавалося, що Катберт набагато молодший.

Цигарка почала хилитися у траву. Він пожбурив її у багаття і дивився на те, як ясно горить жовтий вогонь, як різниться він од вогню чортового зілля. Повітря було дивовижно прохолодним, і стрілець ліг, повернувшись спиною до багаття.

Здалеку, крізь пролом, що вів у гори, до нього доносився нескінченний гуркіт грому. Стрілець заснув. І побачив сон.

II

_Сюзанна_Дельгадо,_його_кохана,_помирала_в_нього_на_очах._

_Він_дивився_і_не_міг_нічим_зарадити, бо_ж_руки_йому_з_обох_боків_тримали_по_двоє_селян, а_шию_обхоплював_товстезний_іржавий_нашийник_із_заліза. Насправді_все_сталося_зовсім_не_так_(його_навіть_не_було_там), але_у_сновидінь_своя_логіка,_правда_ж?_

_Вона_помирала. Він_відчував_запах_її_присмаленого_волосся_й_чув_ритуальні_крики; то_виконуваній_обряд_закликання_жнив._І_бачив_колір_власного_божевілля._Сюзанна, вродлива_дівчина_біля_вікна,_дочка_конюха. Як_тінь_її_зливалася_воєдино_з_тінню_коня, коли_вона_мчала_Крутояром_—_казкове_створіння_з_древньої_легенди, істота_дика_й_вільна!_Як_вони_скакали_разом_через_кукурудзяні_поля! Тепер_у_неї_жбурляли_обгортками_кукурузних_кияхів,_і_обгортки_займалися, не_долітаючи_до_її_волосся._«Згори_й_жнива_нам_принеси!»_—_скандували_люди, ці_вороги_світла_й_кохання._Десь_гидко_хихотіла_відьма._Рея_—_так_її_звали. А_Сюзанна_чорніла_у_полум'ї,_її_шкіра_тріскалася_і…_

Попередня
-= 48 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар