Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

_І_що_вона_кричала?_

_«Хлопчик! —_кричала_вона. —_Роланде,_хлопчик!»_

_Він_різко_крутонувся,_тягнучи_за_собою_своїх_поневолювачів. Нашийник_врізався_йому_в_шию,_і_він_почув, що_з_горла_йому_рвуться_назовні_хрипкі,_придушені_крики. У_повітрі_щирився_огидний_солодкавий_запах_смаженого_м'яса._

_Хлопчик_дивився_на_нього_згори,_з_вікна, розташованого_високо_над_жертовним_вогнищем,_того_самого_вікна, біля_якого_колись_сиділа_Сюзанна_і_співала_старих_пісень:_«Гей,_Юдо», і_«Ідемо_ми_довгим_шляхом»,_і_«Безжурнеє_кохання»._Сюзанна, яка_навчила_його_бути_чоловіком._Хлопчик_визирав_із_вікна, немов_гіпсова_статуя_святого_у_соборі._З_лоба_стирчав_гострий_шпичак._

_Стрілець_відчув, як_десь_у_найпотаємніших_закутках_його_душі_народжується_притлумлений, хрипкий_крик._Він_піднімається_вище_і_вище, і_невдовзі_стрільця_поглине_вир_безуму._

_«Нннннннннн…»_

III

Вогонь багаття обпалив його, і стрілець, невдоволено скрикнувши, прокинувся. У темряві він блискавично сів, досі не в змозі виборсатися зі сну про Меджис, що душив його, неначе той нашийник. Неспокійно перевертаючись уві сні з боку на бік, він зачепив рукою вуглинки багаття, які ще жевріли, і зараз, приклавши її до обличчя, відчував, як сон мало-помалу покидає його. Залишилася тільки нерухома копія Джейка, білого, як гіпсова статуя. Святий, на якого готуються напасти демони.

_«Нннннннннн…»_

Він витяг обидва револьвери з кобури й, тримаючи їх напоготові, люто вдивлявся у загадкову темряву вербового гаю. Останні відблиски багаття танцювали в зіницях, від чого очі здавалися бійницями, охопленими червоним полум'ям.

_«Нннннннннн…»_

Джейк.

Стрілець підвівся і кинувся бігти. У яскравому сяйві місяця, що вже зійшов, він бачив, куди ведуть хлопчикові сліди на вкритій росою траві. Пірнувши під гілля перших верб і здіймаючи бризки води, він перейшов струмок і ступив ногою на протилежний берег, але послизнувся на мокрому ґрунті. Навіть зараз його тіло насолоджувалося цією вологою, смакувало її. Вербове віття шмагало його по обличчю. Туг дерева росли густіше, і з-за них не було видно місяця. Могутні стовбури виростали на його шляху, як похилі тіні. Трава вже доходила стрільцеві до коліна і пестила йому ноги, наче благаючи стишити крок, бо ж така прохолода стоїть навкруги, що нею гріх не насолодитися. «Зазнай втіхи від життя», — шепотіла вона. Напівзогниле сухе гілля тягнулося йому до гомілок і _cojones. 7]_Призупинившись, він підняв голову і принюхався. І тут стався в нагоді примарний вітерець. Обидва вони — і Джейк, і стрілець — пахли не надто добре. Стрільцеві ніздрі роздулися, як у мавпи. У повітрі стояв свіжий і не такий різкий запах Джейкового поту — ледь відчутний, єлейний, — і його годі було з чимось сплутати. З тріском наступаючи на сушняк трави, хмиз ожини і ломаччя гілок, Ро-ланд стрілою промчав тунелем, який утворювали крони верб і сумахові дерева. Лишайник чіплявся за його плечі, наче безвільні руки покійника, іноді прилипав шелесткими вусиками.

Продравшись крізь останню вербову перепону, він потрапив на галявину. З цієї місцини відкривався гарний краєвид. Гірський кряж вирізьблювався на тлі зірчастого неба своїм найвищим гребнем, що, ніби білий череп, виблискував на неймовірній висоті.

На галявині було кружало з поставленого сторч чорного кругляка, яке у місячному сяйві нагадувало якусь ефемерну пастку для тварин. У центрі кружала була плита — давній кам'яний вівтар, що підносився з землі на широкій базальтовій стопі.

Перед ним стояв хлопчик. Його тіло проймав дрож, змушуючи малого розхитуватися вперед і назад. Руки по боках тряслися, наче крізь них пропустили електричний розряд. Стрілець рішуче вигукнув його ім'я, і Джейк відповів йому нерозбірливим звуком, що мусив означати заперечення. Обличчя — схоже на розпливчасту пляму, майже затулене лівим плечем хлопчика, — виражало водночас переляк і надмірне збудження. І ще дещо.

Стрілець ступив у коло, і Джейк, закричавши, відсахнувся і підняв угору обидві руки. Тепер стрільцеві було добре видно його обличчя: страх і жахіття на ньому змагалися з неймовірною насолодою.

Стрілець відчув, як його торкається дух провидиці. Дух суккуба. Його крижі зненацька огорнуло якесь п'янке тепло — млосний дух, пестливий і грубий водночас. Голова пішла обертом, язик у роті розпух і тепер реагував на будь-який подразник — навіть на слину, що вкривала його.

Він машинально сягнув рукою в кишеню і видобув звідти напівзогнилу щелепу, що лежала там відтоді, як він знайшов її, після контакту на придорожній станції з демоном у його лігвищі. Він не задумувався, бо ніколи не боявся чинити так, як велять йому інстинкти. Тому що чуття ніколи його не підводило. Тримаючи щелепу, що шкірилася до нього своєю доісторичною усмішкою, на рівні очей, стрілець виставив вказівний палець і мізинець другої руки древнім виделкоподібним знаком для захисту від зурочення.

Попередня
-= 49 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар