Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Шукач-Стрілець. Темна вежа

Стрілець відкрив капшук із тютюном, запустив у нього руку і довго копирсався у сухому подрібненому листі, аж поки пальці не намацали щось зовсім крихітне, загорнуте у шматок білого паперу. Трохи поперекочувавши предмет між пальців, яких уже скоро не буде, він з відсутнім виглядом подивився у небо. Потім розгорнув папірець і дістав його вміст — крихітну білу пігулку, що від довгих мандрів розкришилася по краях.

Джейк зацікавлено поглянув на пілюлю.

— Що це таке?

Стрілець коротко розсміявся.

— Колись давно Корт розповідав нам, що боги древності помочилися на пустелю, і так виник мескалін.

Ця відповідь ще більше спантеличила Джейка.

— Це дурман, — пояснив стрілець. — Але не з тих, від яких засинають. Навпаки: від нього деякий час не хотітиметься спати.

— Наче ЛСД, — вставив хлопчик, і на його обличчі знову промайнув спантеличений вираз.

— А що це?

— Не знаю, — сказав Джейк. — Це слово просто вигулькнуло в пам'яті. Думаю, це ще з… ну ти знаєш, із того, попереднього життя.

Стрілець кивнув, але сумніви його не розвіялися. Він ніколи не чув, щоби мескалін називали таким дивним словом — ЛСД. Навіть у старих Мартенових книгах цього не було.

— А воно тобі не зашкодить? — спитав Джейк.

— Раніше ніколи не шкодило, — відповів стрілець, розуміючи, що відповідь звучить якось непереконливо.

— Мені це не подобається.

— Не зважай.

Присівши навпочіпки біля бурдюка, стрілець запив пігулку водою. Реакція була миттєвою: рот наповнився слиною, що, здавалося, готова перелитися через край. Стрілець сів перед згаслим вогнищем.

— І коли вона почне діяти? Коли це з тобою станеться? — допитувався Джейк.

— Трохи згодом. Помовч.

Джейк замовк і з відвертою недовірою спостерігав, як стрілець спокійно виконує ритуал чищення револьверів. Сховавши револьвери в кобуру, Роланд звелів:

— Джейку, зніми сорочку й віддай її мені.

Хлопець неохоче стягнув із себе полинялу сорочку, оголивши ряд ребер, що випиналися з-під шкіри, і простягнув її стрільцеві.

З бічного шва джинсів той дістав маленьку голку, а з порожнього гнізда в патронташі — нитку, і почав зашивати діромаху в рукаві Джейкової сорочки. Закінчивши шити й повернувши сорочку, він відчув, що мескалін починає діяти — шлунок зсудомило, і з'явилося відчуття, що всі м'язи у тілі напружуються.

— Мені треба іти, — підводячись, промовив він. — Час.

Хлопчик трохи піднявся, його стурбоване обличчя затьмарила тінь тривоги, але потім опустився назад.

— Будь обережний, — благально промовив він. — Будь ласка.

— Пам'ятай про щелепу, — тільки й відповів стрілець. Проходячи повз, він погладив Джейкову маківку і лагідно розкуйовдив йому волоссячко кольору кукурудзи. І сам розсміявся зі свого жесту. Джейк провів його поглядом, стривожено всміхаючись, аж доки стрільця не поглинули вербові хащі.

V

Повільно, розміреною ходою крокував стрілець до кружала з каменів. Біля джерела затримався, аби напитися холодної води. Нахилившись до крихітної кринички, обрамленої мохом і лататтям, він деякий час зачаровано, як Нарцис, вдивлявся у своє віддзеркалення у воді. Розум уже почав реагувати, і процес мислення вповільнився, загострюючи увагу на кожній думці і кожному, навіть найменшому, подразникові чуттів. Речі почали набувати ваги та щільності, яких стрілець доти не помічав. Знову підводячись, він загаявся і глянув у плутанину вербового віття. Навскісне проміння сонця пробивалося крізь неї золотистим потоком, у якому танцювали порошинки. Стрілець деякий час дивився на їхню гру, а потім рушив далі.

Досить часто дурман завдавав йому клопоту. Його «я» було надто сильним (а може, й простуватим) і терпіти не могло, коли його відтирали на задній план, робили мішенню для значно тонших емоцій — вони лоскотали його, часом доводячи до шаленства, наче доторк котячих вусів. Але цього разу він почувався досить спокійно. І це було добре.

Ступивши на галявину, він зайшов просто у кружало і постояв там, відпускаючи розум на волю. Думки в голові мчали галопом. Насичений зелений колір трав різав очі: здавалося, варто лише нахилитися і занурити в неї руки, як пальці й долоні вкриються зеленою фарбою. Але стрілець притлумив у собі пустотливу спокусу і не спробував це зробити.

Та провидиця мовчала. Жодного поруху — ні сексуального, ні якогось іншого.

Він підійшов до вівтаря і на хвилю завагався. Спробувати мислити логічно в цю мить — марна річ. Зуби в роті були наче чужі: маленькі надгробки, посаджені у рожеву сиру землю. Світ переповнювало світло, надмірне світло. Стрілець виліз на вівтар і ліг обличчям до неба. Його розум перетворився на хащі, де росли екзотичні рослини-думки, яких він раніше ніколи не бачив, ба навіть не підозрював про їхнє існування, — вербові джунглі, що з усіх боків обступали мескалінове джерело. Небо стало водою, і він завис над нею. Від цієї думки накотило відчуття карколомного запаморочення, але й воно здавалося якимось далеким і неважливим.

Попередня
-= 51 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

Buriakvova 29.01.2015

Де 2 частина


Додати коментар