Слава ЗСУ!

Джек покрокував по коридору, одну за одною закинувши в рот і розжувавши таблетки. Звернувши за ріг, він опинився в короткому коридорчику, що відгалужувався від головного. Двері в номер 217 була відчинені. Ключ на білому шнурку стирчав із замка.

Він насупився, почуваючи, як хвилею піднімається роздратування, і не на жарт розсердився. Хлопчисько сунув носа не в свою справу, а що із цього вийшло — неважливо. Йому було сказано — і сказано недвозначно, — що певні зони «Оверлука» табу: сарай, підвал і всі номери. Як тільки Денні отямиться від переляку, Джек поговорить із ним. Поговорить розумно, але суворо. Багато батьків не обмежилися б простою бесідою. Вони б добряче надавали по попі... може це й потрібно Денні? Хлопчисько перелякався, але хіба прочухан — не найменше, чого він заслуговує?

Джек підійшов до дверей, дістав ключа, сунув його в кишеню й ступнув за поріг. Під стелею горіла люстра. Він глянув на ліжко, побачив, що воно не зім'яте, а потім пройшов просто до дверей у ванну. У ньому росла дивна переконаність. Хоч Ватсон не назвав ні номерів кімнат, ні прізвищ, Джек не сумнівався, що саме цю кімнату дружина юриста ділила зі своїм жеребцем, що саме в цій ванні її знайшли мертвою, повну барбітуратів і випитого в барі «Колорадо».

Він штовхнув дзеркальні двері ванної, і вони розчинилися навстіж. За ними було темно. Джек увімкнув світло й оглянув довгу, як пульманівський вагон, кімнату. Вона була обладнана в тому стилі, який ні з чим не сплутати, — інтер'єр початку дев'ятисотих років, оновлений у двадцяті, — він був єдиним для всіх ванних кімнат «Оверлука». Тільки на четвертому поверсі ванни були іншими, по-візантійськи пишними, що найкраще пасувало особам королівської крові, політикам, кінозіркам і капо²¹, які рік за роком зупинялися в цих номерах.

Велику ванну на левиних лапах прикривала запнута блідо-рожева пластикова фіранка.

(і все-таки вона справді рухалася!)

Тут Джек уперше відчув, що його покидає та незвична впевненість у собі (мало не самовпевненість), що охопила його, коли Денні понісся до нього з криком: «Це вона! Це вона!» На куприк делікатно надавив крижаний палець, через що температура тіла Джека понизилася на добрих десять ступнів. До цього пальця приєдналися й інші, і раптом уздовж спини, аж до спинного мозку побігли мурашки, вони грали на хребті Джека, як на якомусь первісному інструменті.

Гнів на Денні вивітрився. Джек зробив крок уперед і осмикнув фіранку У роті пересохнуло. Він почував тільки співчуття до сина й жах за себе.

Ванна виявилася порожньою і сухою.

Зі стиснених губ малюсіньким вибухом злетіло несподіване «Па!»_у що поєднало полегшення й роздратування. Наприкінці сезону ванну відчистили до блиску, лише під двома водопровідними кранами поблискувала цятка іржі. У повітрі стояв слабкий, але виразний запах засобу для чищення того сорту, який не один місяць після того, як ним користувалися, дратує ніздрі запахом власної доброчесності.

Джек нагнувся й пробіг кінчиками пальців по дну ванни. Геть суха. Ні натяку на вологу. Або в хлопчика була галюцинація, або ж він нагло брехав. Джек знову розсердився. І тут його увагу привернув килимок для ніг. Джек зрушив брови. Що тут робить цей килимок? Йому слід лежати внизу, на складі, на полиці разом з іншими простирадлами, рушниками й наволочками. Ось де має бути вся білизна. У цих номерах навіть постелі не застеляли по-справжньому: упакували матраци в чохли з прозорого пластику на блискавці, а потім укрили покривалами. Звичайно, Денні міг сходити й принести килимок — ключ відкривав і склади — але навіщо? Джек провів кінчиками пальців по килимку. Він був абсолютно сухий.

Повернувшись до дверей, він зупинився на порозі. Усе нормально. Хлопчикові привиділося. Речі, всі до єдиної, були на місцях. Слід визнати, килимок злегка спантеличував, але й цьому було логічне пояснення: якась покоївка в день закриття поспішала й просто забула забрати його звідси. Будь-яке інше пояснення...

Він ворухнув ніздрями. Дезінфікуючий засіб, сповнений власної правоти запах «я-чистіший-за-тебе». І...

Мило?

Ні, звичайно. Але якщо вже Джек розпізнав запах, той виявився занадто виразним, щоб поневажити ним. Мило. І не «Айворі», бруски якого завбільшки з поштову листівку дають у готелях і мотелях. Це був легкий і запашний аромат жіночого мила. Чудовий запах. «Камай» або «Ловайла» — сорт, яким у Стовінґтоні завжди користувалася Венді.

(Подумаєш. Усе це у твоїй уяві.)

{Так, як і кущі, і все-таки вони рухалися.)

---

 21 Капо — чільний мафіозі (від італ. capo — голова).