Слава ЗСУ!

31. Вердикт

Він увійшов у кухню й подивився на них. Лівою рукою підкидав ключ-універсал, так що приторочений до язичка ланцюжок із білого металу бряжчав, — і ловив його знову. Денні був блідий і змучений. Венді плакала, почервонілі очі обвело темними колами. Побачивши це, Джек відчув раптовий спалах радості. Страждав не лише він. Це вже точно.

Вони мовчки дивилися на нього.

— Нічого, — сказав він, уражений щирістю свого тону. — Абсолютно нічого.

З підбадьорливою посмішкою спостерігаючи, як по їхніх обличчях розливається полегшення, Джек підкидав ключ (угору-вниз) і думав, що так, як зараз, йому не хотілося напитися ще жодного разу в житті.

32. Спальня

Ближче до вечора Джек забрав з комори на другому поверсі дитяче ліжечко й поставив у кутку їхньої спальні. Венді гадала, що хлопчик буде засинати півночі, але не встигли «Волтонси» дійти до середини, як Денні вже клював носом. За чверть години після того, як вони уклали хлопчика, той заснув глибоким сном, поклавши долоньку під щоку й не ворушачись. Венді сиділа й дивилася на сина, заклавши пальцем місце, до якого дочитала товсту «Кешельмар» у паперовій обкладинці. Джек за своїм столом продивлявся п’єсу.

— А, чорт, — сказав Джек.

Венді, відірвавшись від споглядання Денні, підняла голову.

-Що?

— Нічого.

Він уперся поглядом у п’єсу, й у ньому заграв кепський настрій. Чого це він вирішив, що п’єса гарна? Незріла, легковажна, порожня. Уже тисячу разів слід було її закінчити. Гірше того, Джек поняття не мав, як це зробити. Колись це здавалося досить нескладним. У приступі люті Денкер хапає коцюбу біля каміна й на смерть забиває безгрішного героя Гері. Після цього, не випускаючи з рук закривавленої коцюби, стає над тілом, широко розставивши ноги, і пронизливо кричить у зал: «Воно десь тут, і я знайду його!» Потім світло тьмяніє, завіса повільно закривається, а публіка бачить тіло Гері, що лежить на авансцені обличчям униз. Денкер тим часом широким кроком підходить до книжкової шафі в глибині сцени й заходиться гарячково витягати книги з полиць, розглядати й відкидати убік. На думку Джека, це настільки застаріло, що здасться новим; трагедія в п’яти актах! — самого лише новаторства п’єси вистачить, щоб вона успішно йшла на Бродвеї.

Однак мало того, що інтерес Джека перемкнувся на історію «Оверлука». Сталося ще дещо: він відчув ворожість до своїх героїв. Такого ще не бувало. Зазвичай Джеку, який лише радів із цього, подобалися всі герої — і погані, і хороші. Це давало можливість спробувати побачити їх з усіх боків і виразніше зрозуміти мотиви їхніх учинків. Улюблене оповідання Джека, яке він продав у маленький журнал під назвою «Контрабанда екземплярів», що видавався на півдні Мена, звалося «Ось і Мавпа, Поль Де Лонґ». Герой, поміша-ний на дітях, збирався вчинити самогубство у своєму номері мебльованих кімнат. Джекові дуже подобалася Мавпа. Він співчував ексцентричним потребам Мавпи, знаючи, що в трьох зґвалтуваннях з убивствами, які були на совісті Поля, слід було винити не лише його. Були ще кепські батьки: тато-забіяка, точнісінько як його власний, і мати — безвладна, безмовна ганчірка (викапана мати Джека). Гомосексуальний досвід у молодших класах. Публічне приниження. У середній школі й коледжі Мавпа довідався й про гірші речі. Коли він продемонстрував свої геніталії двом малим, що зійшли зі шкільного автобуса, його заарештували й відправили в лікарню. Найгірше було те, що з лікарні його виписали, випустили назад на вулицю, оскільки той, хто відповідав за це, вирішив, що з Полем усе гаразд. Прізвище тої людини було Ґріммер. Ґріммер знав, що Мавпа Де Лонґ виявляє ознаки відхилень, але однаково написав підбадьорюючий висновок і випустив його. Ґріммер теж подобався Джеку, він і йому співчував. Ґріммеру доводилося керувати лікарнею, у якій не вистачало ні персоналу, ні засобів. Він намагався втриматися на плаву за допомогою коцюби, чиєїсь матері й копійчаних пожертвувань від федеральної влади штату, яким не завадило б глянути в очі своїм виборцям. Ґріммер знав, що Мавпа може спілкуватися з іншими людьми, що він не бруднить штани ^ не пробує заколоти своїх товаришів по нещастю ножицями. Мавпа не вважав себе Наполеоном. Психіатр, який його обстежував, вважав, що на вулиці Мавпа набагато скоріше виявиться на це здатним, і обидва знали, що чим довше людина пробула в лікарні, тим дужчу має потребу в цьому маленькому світику — як наркоман у своїй гидоті. А тим часом у двері ломилися люди. Параноїки; шизофреніки; циклотиміки; семикататоніки; чоловіки, що заявляли, начебто злітали на небо в літаючому блюдці; жінки, що спалили своїм дітям статеві органи біковською запальничкою; алкоголіки; маніяки-палії; клептомани; хворі на маніякаль-но-депресивний психоз; суїцидні типи. Світ жорстокий, дитинко. Якщо тобі не підкрутити гайки, тобі ще й тридцяти не виповниться, а ти вже почнеш труситися, деренчати й ходити, як вайло. Джек умів поспівчувати проблемі Ґрім-мера. Він міг співчувати батькам жертв убивці. Зрозуміло, самим загиблим дітям. І Мавпі Де Лонґу. Нехай обвинувачем стане читач. У ті дні Джек не бажав судити. Каптур мораліста кепсько сидів на його плечах.