Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Сяйво

У кутку біля дверей причаїлася коробка. Просто під табуреткою. На кришці — напис олівцем: «Скід».

Зобачивши її, посмішка на губах Джека всохла. «Погляньте, сер, ось і кавалерія». — «Схоже, ваші димові сигнали зрештою спрацювали».

Так нечесно.

Чорт забирай, просто нечесно.

Щось — везіння, доля, провидіння — намагалося врятувати його. Якесь інше, біле везіння. Але в останній момент повернулося колишнє щастя Джека Торренса. Карта все ще йшла хрінова.

До горла похмурою сірою хвилею підкотила образа. Руки знову стиснулися в кулаки.

(Нечесно, будьте ви прокляті, нечесно!)

Чому б йому було не подивитися куди-небудь в інше місце? У будь-яке інше. Чому не кольнуло в шию, не засвербіло в носі й не приспічило моргнути? Будь-який такий учинок — і він ніколи не помітив би цієї коробки.

Ах, так? Ну, виходить, він її й не бачив. Ото і все. Це галюцинація, така ж, як те, що вчора трапилося біля того номера на третьому поверсі або із клятим живоплотом. Хвилинна напруга — ото і все. Уяви, мені здалося, що в кутку я бачу акумулятор від снігохода. А зараз там нічого немає. «Мабуть, бойова утомам сер. Вибачте». — «Тримай хвіст морквиною, синку. Рано чи пізно таке трапляється з усіма нами».

Він так смикнув двері, що мало не зірвав їх із петель, витяг свої снігоступи в сарай і так садонув ними об підлогу, що налиплий на них сніг здійнявся хмарою. Джек сунув ліву ногу в снігоступ... і зупинився.

Зовні, біля майданчика для підвозу молока, був Денні. Видно, він намагався зліпити сніговика. Не надто вдало — сніг був недостатньо липким, щоб триматися. І все-таки Денні давав йому можливість показати себе, хлопчик укутаний з голови до п’ят, цятка на блискучому снігу під блискучим небом. І шапочка козирком назад, як у Карлтона Фіске.

(Господи, про що ти думав?)

Відповідь прийшла негайно.

(Про себе. Я думав про себе.)

Він раптом згадав, як лежав минулої ночі в ліжку — лежав і раптом зрозумів, що обмірковує вбивство власної дружини.

У ту мить, що Джек стояв там на одному коліні, йому все стало зрозуміло. «Оверлук» попрацював не лише з Денні. Із ним теж. Слабка ланка не Денні — він сам. Це він уразливий, його можна зігнути й скручувати, поки не хрусне.

(Поки я не здамся й не засну... а коли я зроблю це... якщо зроблю...)

Він глянув угору на занесені снігом вікна. їхні багатогранні поверхні відбивали сліпучий блиск сонця, але він однаково дивився. І вперше помітив, як ці вікна схожі на очі. Відбиваючи сонце, усередині вони зберігали свій власний морок. І спостерігали вони не за Денні. А за ним.

У ці кілька секунд Джек зрозумів усе. Йому згадалася одна чорно-біла картинка, яку він ще хлопчиськом бачив на уроці закону Божого. Черниця поставила її на мольберт і назвала чудом Господнім. Клас тупо дивився на малюнок і бачив тільки безглузду, безладну плутанину чорного й білого. Потім хтось із дітей у третьому ряді зойкнув: «Там Ісус!» — і пішов додому з новеньким Новим Завітом і церковним календарем на додачу. Адже він був першим. Інші дивилися ще пильніше, Джекі Торренс серед них. Один за одним діти однаково ойкали, а одна дівчинка впала мало не в екстаз, верескливо викрикуючи: «Я бачу Його! Бачу\» Її теж нагородили Новим Завітом. Під кінець обличчя Ісуса в обрисах чорного й білого розгледіли всі — всі, крім Джекі. Перелякавшись, він дужче напружив очі, але якась частина його «я» цинічно думала, що інші просто викаблучуються, піддобрюючи сестру Беатрису, а частина була таємно переконана, що він нічого не бачить, тому що Господь має його за найбільшого грішника в класі. «Хіба ти не бачиш, Джекі?» — запитала своїм сумним приємним голосом сестра Беатриса. Він затряс головою, потім прикинувся схвильованим і сказав: «Так, бачу! Ого! Це справді Ісус!» І всі в класі засміялися й зааплодували йому, і Джекі відчув торжество, сором і переляк. Пізніше, коли всі інші, штовхаючись, піднімалися із церковного підвалу на вулицю, він відстав, розглядаючи нічого не значуще чорно-біле сум’ятя, яке сестра Беатриса залишила на мольберті. Джекі ненавидів малюнок. Інші прикинулися — так само як він сам і сестра. Усе це був великий обман. «Лайно, лайно чортове», — прошептав він собі під ніс, а коли повернувся, щоб піти, то краєчком ока помітив лик Ісуса, сумний і мудрий. Він обернувся, серце вистрибувало з грудей. Раптом клацнувши, все стало на місце, і Джек зі здивуванням і переляком уп'явся на картину, не в змозі повірити, що не завважував її. Очі. На пооране турботами чоло зиґзаґом лягла тінь. Тонкий ніс. Повні співчуття губи. Він дивився на Джека Торренса. Хаотично розкидані плями раптом перетворилися на безсумнівний чорно-білий начерк лику Нашого-Господа-Ісуса. Повне страху здивування переросло в жах. Він богохульствував перед образом Ісуса. Він буде проклятий. Він опиниться з грішниками в пеклі. Лик Ісуса був на картинці увесь час. Увесь час.

Попередня
-= 118 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

anonymous7538 06.07.2014

Але в самому творі не вистачало хорору.


anonymous7538 04.07.2014

Цікавий кінець. Так і тримає в напруженні: "Що ж буде далі"?.


anonymous10749 04.07.2014

:-)


Додати коментар