Слава ЗСУ!

Зараз, ставши на одне коліно в сонячній плямі й спостерігаючи за тим, як грається в тіні готелю син, Джек зрозумів, що все це правда. Готелю знадобився Денні — може, вони всі, але Денні — точно. Кущі справді рухалися. У 217-му живе небіжчиця. У більшості випадків ця жінка, можливо, всього лише нешкідливий дух, але зараз вона активна й небезпечна. Її, як злу іграшку, запустила дивна свідомість самого Денні... і його, Джека. Це Ватсон казав, що на майданчику для роке із кимось стався приступ, і той помер? Чи це розповів Уллман? Однаково. Потім на третьому поверсі відбулося вбивство. Скільки ж давніх сварок, самогубств, бійок? Скільки вбивств? Може, по західному крилу нишпорить Ґрейді з сокирою, чекаючи лише одного: щоб Денні завів його й можна було б вийти за двері?

Опухле кільце синців на шиї Денні.

Ледь зримі блискучі пляшки в порожньому барі.

Рація.

Сни.

Альбом для вирізок, що опинився в підвалі.

(Мідоку, ти тут чи ні? Знову нипала я в сні...)

Джек раптом підвівся й жбурнув снігоступи за двері. Його бив дріж. Він зачинив двері й підняв коробку з акумулятором. Вона вислизнула з тремтячих пальців

(О Господи, що якщо я його розбив)

і боком ударилася об підлогу. Джек розкрив картонні клапани й дістав акумулятор, не страшачись того, що коли корпус тріснув, з нього може підтікати кислота. Але той був цілий. З губ Джека зірвалося тихе зітхання.

Обережно, як дитину, Джек відніс акумулятор до «Скіда» і встановив на місце перед мотором. На одній із полиць він відшукав невеликий розвідний ключ і швидко, без проблем, приєднав до акумулятора дроти. Той ожив, підзаряджати не було потреби. Коли Джек тицьнув плюсовим кабелем у клему акумулятора, пролунав тріск електричного розряду й запахло озоном. Закінчивши роботу, Джек став одалік, нервово витираючи долоні об вигорілу джинсову куртку. Ось. Запрацював. Чого б це йому не працювати? Ніяких причин, ось лише снігохід — це частина «Оверлука», а «Оверлук» справді не хоче випустити їх звідси. Аж ніяк. «Оверлук» до чортиків приємно проводить час. Тут тобі й маленький хлопчик, щоб стращати, і чоловік із дружиною, щоб цькувати їх одне на одного, і якщо правильно розіграти свою партію, всі вони можуть скінчити тим, що стануть витати в холах «Оверлука» на кшталт нематеріальних тіней з роману Ширлі Джексон²³. Що б не снувало в домі на пагорбі, воно снувало на самоті. Але в «Оверлуку» самотність нікому не загрожує, о ні, товариство тут знайдеться. Однак у снігохода справді не було причин не заводитися. Звичайно, якщо не зважати на те, що

{якщо не зважати на те, що насправді йому все ще не хочеться їхати)

так, якщо не зважати на це.

Джек стояв і дивився на «Скіда», подих морозяними струмками виривався назовні. Йому хотілося, щоб усе залишалося так, як є. Заходячи сюди, він не мав сумнівів. Тоді він знав, що спуститися на рівнину — неправильне рішення. Просто Венді налякалася бабая, придуманого істеричним хлопчиськом. Тепер раптом він зумів поставити себе на її місце. Як у п’єсі, у його клятій п’єсі. Джек перестав розуміти, на чиєму він боці і як варто чинити. Досить було розглянути серед чорних і білих плям лик Господа — і все, гаси ліхтарі — неможливо було й далі не помічати Його. Інші могли сміятися, заявляючи: «що це за безглузді плями, ви мені дайте старого доброго Маестро, картину, написану титаном», але ти завжди будеш бачити там лик Нашого-Господа-Ісуса. У тебе на очах він одним махом набув форми, і в цю приголомшливу мить прозріння свідомість і підсвідомість змішалися в одне. Ти завжди будеш бачити Його. Твоє прокляття — завжди бачити Його.

(Знову в сні блукала я...)

Усе було гаразд, поки Джек не побачив, як Денні грається в снігу Ось хто винен. У всьому винен Денні. У нього — «сяйво», чи як це там зветься. Ні, не сяйво. Прокляття. Якби вони з Венді були тут самі, зима пройшла б дуже приємно. Нічого було б ламати голову.

(Не хочеш поїхати? Не можеш?)

«Оверлук» хотів, щоб вони залишилися, і Джек теж хотів цього. Усі, навіть Денні. Може, «Оверлук», наче величезний Семюель Джонсон²⁴, вибрав Джека на роль свого Босвелла²⁵. Кажете, новий сторож пише? Чудово, найміть його. Настав час визначитися, однак спершу позбудьмося цієї жінки й синка, який пхає свого носа куди не слід. Ми не хочемо, щоб його відволікали. Ми не...

Джек стояв біля кабіни снігохода, і головний біль повертався. До чого все звелося? Поїхати чи залишитися. Дуже просто. І нема чого ускладнювати. Ми їдемо або залишаємося?

---

 23 Йдеться про роман «Привид дому на пагорбі» («The Haunting of Hill House», 1959) американської письменниці Ширлі Джексон (1916—1965).

 24 Семюель Джонсон (1709—1784) — британський письменник, лінгвіст та лексикограф.

 25 Босвелл Джеймс (1740—1795) — шотландський правник та есеїст. Після смерті свого старшого товариша С. Джонсона написав двотомову біографічну працю «Життя Семюеля Джонсона» (1791)