Слава ЗСУ!

Знову щось загуділо. Голосний, рівномірний гул, що зовсім непомітно змінював тон. Він припинився, почулося клацання. Деренчливе «бум!». Глухий удар. Гудіння відновилося.

Ліфт.

Денні сів у ліжку.

— Тату? Тату? — голос був сонним і переляканим.

— Доко, я тут, — сказав Джек. — Залазь-но до нас. Мама теж прокинулася.

Зашелестіли простирадла — це Денні влігся між ними.

— Це ліфт, — прошептав він.

— Правильно, — підтвердив Джек. — Усього лише ліфт.

— Тобто як це всього лише? — зажадала відповіді Венді. У голосі почулася льодова нотка істерії. — Середина ночі. Хто ж у ньому катається?

Гууууууу. Клінк-кланк. Тепер — над головою. Деренчать, зачиняючись, дверцята, відчиняються й зачиняються двері на поверхи. Потім знову гул мотора й тросів.

Денні тихенько заскиглив.

Джек спустив ноги з ліжка на підлогу.

— Може, коротке замикання? Я перевірю.

— Не смій виходити з кімнати!

— Не дурій, — сказав він, натягаючи халат. — Це моя робота.

Венді одразу вискочила з ліжка слідом за ним. За собою вона поволокла Денні.

— Ми теж підемо.

— Венді...

— Що таке? — тужно запитав Денні. — Що сталося, тату?

Той замість відповіді пішов геть із сердитим, застиглим обличчям. Біля дверей він підв’язав халат поясом, відчинив їх й вийшов у неосвітлений коридор.

Венді на мить завагалася, так що першим з місця рушив Денні. Вона швидко наздогнала його, і в коридор вони вийшли разом.

Джек не ввімкнув світло. Вона пошукала вимикач, що запалював чотири лампи під стелею коридорчика, що вів до основного коридору. Джек, що обігнав їх, уже звертав за ріг. Вимикач цього разу знайшов Денні. Він підняв нагору всі три важільці. Коридор, що вів до сходів і шахти ліфта, освітився.

Джек стояв на майданчику з лавочками й плювальницями — нерухомо стояв перед закритими дверима ліфта. Він здався Венді якоюсь абсурдною версією сучасного Гамле-та — вицвілий картатий халат, коричневі стоптані тапочки зі шкіри. Нерішуча фігура, яку так загіпнотизувала трагедія, що насувається, що відвести її або як-небудь змінити стан справ цій людині не під силу.

(перестань, що це, Господи, за божевільні думки)

Її долоню боляче стиснула рука Денні. Хлопчик наполегливо дивився на неї знизу вгору, обличчя напружилося, на ньому відбилася тривога. Вона зрозуміла: Денні вловив плин її думок. Неможливо було сказати, як багато — або мало — з них йому зрозуміло, але Венді почервоніла, почуваючи себе майже так, ніби син застав її за мастурбацією.

— Ходімо, — сказала Венді, і вони рушили по коридору до Джека.

Гудіння й клацання тут було чутно голосніше, вони вселяли жах, паралізуючи енергію. Джек з гарячковою наполегливістю дивився на закриті двері ліфта. Крізь ромбовидне віконце на дверях Венді вдалося розрізнити троси, вони теж тихенько гуділи. Ліфт, клацнувши, зупинився під ними, у вестибюлі. Почувся стукіт дверцят, що відчинялися. І...

(вечірка)

Чому вона подумала «вечірка»? Слово влетіло їй у голову без жодних причин, просто так. В «Оверлуку» стояла напружена тиша — лише з шахти ліфта чулися дивні звуки (оце, мабуть, вечірка!)

(:???ЯКА ВЕЧІРКА???)

На якусь долю секунди у Венді в голові зринула така реальна картина, що їй здалося, начебто вона згадала це... це був не рядовий спогад, яких повно, але скарб із тих, які зберігаєш для зовсім особливих випадків і якими рідко ділишся вголос. Вогні... сотні, може, тисячі вогнів. Вогні й фарби. Ляскають пробки шампанського. Оркестр — сорок музик — грає «Під настрій» Ґлена Міллера. Але Ґлен Міллер дав дуба від своєї сигарети з марихуаною ще до того, як Венді народилася, звідки вона може пам’ятати Ґлена Міллера?

Вона опустила погляд на Денні й побачила, що той схилив голову набік, начебто чув щось, чого не чула вона. Він дуже сполотнів.

Бух.

Унизу ляснули двері. Ліфт, гудучи й завиваючи, почав підйом. Крізь ромбовидне віконце Венді побачила спершу корпус мотора над кабіною, потім у ромбиках латунних дверей зринув інтер’єр кабіни. Вона була порожня. Кабіна була порожня, порожня, але

(у ніч вечірки тут, мабуть, юрбилися люди, переповняючи кабіну понад усяку міру... але, звичайно, тоді вона була новенькою, а вони всі були в масках)

(???У ЯКИХ МАСКАХ???)

Кабіна зупинилася на четвертому поверсі. Венді подивилася на Денні. Обличчя перетворилося на суцільні очі. Рот стиснувся в перелякану безкровну щілинку. Над ними знову задеренчали латунні двері. Стукнувши, відчинилися дверцята ліфта, відчинилися зі стукотом — адже прийшов час сказати