Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Сяйво

(Ось ти де! Ось я тебе й упіймав, сучий сину! Ось я тобі покажу!)

Похитуючись, волочачи ноги, істота кинулася до хлопчика. Молоток для гри в роке злітав і злітав догори, безжалісно свистячи в повітрі. Скавучачи, Денні поповз назад і раптом опинився за стіною. Перевертаючись, він падав униз по дірі, униз по кролячій норі в країну, повну гидотних чудес.

Під ним, далеко внизу, виявився Тоні. Він теж падав.

(Я більше не зможу приходити, Денні... Він не підпустить мене до тебе... Ніхто з них не підпустить... Клич Діка... клич Діка...)

— Тоні\ — закричав він.

Але Тоні зник, а Денні раптом опинився в неосвітленій кімнаті. Однак темрява не була суцільною. Звідкись лилося приглушене світло. Спальня мами й тата. Хлопчик бачив татів стіл. Але в кімнаті був жахливий погром. На підлозі валявся перевернений мамин програвач. Платівки розсипалися по килиму. Матрац наполовину з’їхав з ліжка. Картини зірвані зі стін. Його ліжечко, як здохлий пес, лежало на боці. Від Файного Фіолетового «Фольксваґена» залишилися лише фіолетові уламки пластику.

Світло падало з дверей ванної. За дверима — в’яла звисаюча рука, з кінчиків пальців капала кров. А в дзеркалі аптечки загорялося й зникало слово ТРЕМС.

Раптом перед дзеркалом матеріалізувався величезний годинник під скляним ковпаком. На циферблаті не було ні стрілок, ні цифр, тільки написана червоним дата: 2 ГРУДНЯ. А потім розширеними від жаху очима хлопчик прочитав слово ТРЕМС, що неясно відбилося в скляному ковпаку. І прочитавши його подвійне відображення, прочитавши цей відбиток відбитку, Денні зрозумів, як це слово пишеться: СМЕРТЬ.

Нестямлячись від жаху Денні Торренс закричав. Із циферблата зникло число. Зник і сам циферблат. Його місце зайняла кругла чорна діра, що росла, ширилася, як зіниця.

Вона все загородила, і хлопчик полетів уперед і падав, падав, він... падав із крісла.

Він лежав на підлозі бальної зали й важко дихав.

ТРЕМС

СМЕРТЬ

ТРЕМС

СМЕРТЬ

(і над усім запанувала Червона Смерть!)

(Маски геть! Маски геть!)

Але під кожною блискучою, чарівною маскою, поки що не показуючись, таїлося обличчя істоти, яка гнала Денні темними коридорами готелю: безглуздо витріщені очі, повні спраги убивства.

О, як же хлопчикові було страшно — яке обличчя з’являться на світ, коли нарешті прийде час зняти маски.

(ДІКУ!)

закричав він щосили. Здавалося, від голосного крику голова розколеться.

(!!!ДІКУ БУДЬ ЛАСКА БУДЬ ЛАСКА БУДЬ ЛАСКА ПРИЇДЬ!!!)

Над головою Денні годинник, який він завів срібним ключем, продовжував відміряти секунди, хвилини, години.

ЧАСТИНА П’ЯТА ПИТАННЯ ЖИТТЯ Й СМЕРТІ


38. Флорида

Третій син місіс Геллоран, Дік, у білому кухарському халаті, курячи «Лакі Страйк», заднім ходом виводив зі стоянки за Центром оптової торгівлі овочами свій відремонтований «кадиллак». До високої темної будівлі заштовхував контейнер із салатом Мастертон — нині він став одним із власників Центру, але зберіг ту неповторну ходу танцюриста степу, яку засвоїв ще до Другої світової.

Натиснувши кнопку, Геллоран опустив віконце з боку пасажирського сидіння й гаркнув:

— Агов, покидьку, авокадо подорожчало, дідько знає

як!

Мастертон озирнувся, розплився в широкій усмішці, зблиснувши трьома золотими зубами, й закричав у відповідь:

— А я, приятелю, чудово знаю, куди ти можеш собі його засунути!

— Друже, я стежу за подібними зауваженнями!

Мастертон підніс палець. Геллоран повернув комплімент.

— Що, отримав їдло? — запитав Мастертон.

— Отримав.

— Приїзди завтра раніше, дам молодої картоплі — такої гарної, якої ти в житті не бачив.

— Я пришлю хлопця, — сказав Геллоран. — Зайдеш сьогодні під вечір?

— Робитимеш ставку, друже?

— Аж чотири долари до десяти.

— Будеш їхати додому, не жени, чуєш? Усі копи звідси до Сен-Піта знають, як тебе звати.

— І все ти знаєш, га? — усміхаючись, запитав Геллоран.

— У твоїй макітрі ніколи стільки не вміститься, хлопче.

— Послухай-но нахабного ніґера. То як?

— Ану, забирайся звідси, доки я тебе салатом не закидав.

— Тільки спробуй. На халяву візьму все.

Мастертон удав, ніби кидає качан. Геллоран швидко нахилився, підняв віконце й рушив. Почувався він чудово. Останні півгодини його переслідував запах апельсинів, але нічого страшного Геллоран у цьому не бачив. Останні півгодини він провів на фруктово-овочевому ринку.

Був перший день грудня, пів на п’яту по обіді. Бабця зима накрила промерзлим задом майже усю країну, але тут, на півдні, чоловіки ходили в сорочках з відкритим коміром і короткими рукавами, а жінки — у легких літніх сукнях і шортах. На вершечку будівлі Першого Банку Флориди був облямований величезними грейпфрутами цифровий термометр. Цього разу спалахувало число: 79 за Фаренґейтом.

Попередня
-= 130 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.

Останній коментар

anonymous7538 06.07.2014

Але в самому творі не вистачало хорору.


anonymous7538 04.07.2014

Цікавий кінець. Так і тримає в напруженні: "Що ж буде далі"?.


anonymous10749 04.07.2014

:-)


Додати коментар