Слава ЗСУ!

...пять, шість, сім...

Вона лічила удари. Раптом здалося, що поки годинник не замовкне, далі йти не слід.

...вісім......дев'ять...

(дев'ять?)

(...десять... одинадцять...)

Зненацька вона збагнула — але запізно. Венді незграбно заспішила назад до сходів, уже розуміючи, що спізнилася. Але як же вона могла знати це раніше?

Дванадцять.

У бальній залі загорілося все світло. Голосно, пронизливо заспівала мідь фанфар. Венді скрикнула, але її крик загубився в реві цих латунних легень.

— Маски гетьі — луною нісся крик. — Маски геть! Потім усе стихло, немов пішло по довгому коридору часу,

і Венді знову залишилася сама.

Ні, не сама.

Венді обернулася — він наближався.

Це був і Джек, і не Джек. Очі горіли божевільним кровожерливим вогнем, знайомий рот кривила дивна, безрадісна усмішка.

У руках він тримав молоток для роке.

— Гадаєш, замкнула мене? Замкнула, так, по-твоєму? Молоток просвистів у повітрі. Венді позадкувала, наступила на м’яку подушечку й упала на килим, що закривав підлогу вестибюлю.

— Джеку...

— Сука, — прошептав він. — Знаю я, що ти таке. Молоток опустився знову. Просвистівши в повітрі зі

смертоносною швидкістю, він поринув у її м’який живіт. Венді закричала, раптом занурившись в океан болю. Вона невиразно бачила, що молоток піднявся знову. І раптом зрозуміла, що цим молотком, який Джек тримає в руках, він збирається забити її до смерті. Венді паралізувало.

Вона ще раз спробувала докричатися до нього, упросити зупинитися — заради Денні, — але від удару задихнулася й зуміла видавити лише майже нечутне слабке пхикання.

— Ось. Ось, отак, — сказав Джек, посміхаючись. Він ногою відкинув з дороги подушечку. — Ось зараз, по-моєму, ти й отримаєш, що тобі належить.

Молоток опустився. Венді відкотилася вліво, поли халата задерлися вище колін. Молоток, урізавшись у підлогу, вирвався у Джека з рук. Йому довелося нагнутися й підняти своє знаряддя, а вона тим часом побігла до сходів. До неї нарешті повернулася здатність дихати, і вона, схлипуючи, втягувала повітря. Живіт перетворився на суцільний пульсуючий болем синець.

— Сука, — процідив Джек крізь усмішку й погнався за нею. — Сука смердюча, зараз ти своє отримаєш. Неодмінно.

Венді почула свист молотка, і правий бік розірвав страшний біль — це голівка молотка потрапила їй просто під груди, зламавши двоє ребер. Венді впала вперед, на сходи, ударилася пораненим боком, і її затрясла нова судома болю. Однак, незважаючи на це, інстинкт змусив її перекотитися на інший бік, і молоток пронісся мало не за дюйм від її вилиці; він із глухим стуком урізався в товсті складки килима. І тут Венді побачила ніж — він вирвався у неї з руки, коли вона падала. Ніж поблискував на четвертій сходинці.

— Сука, — повторив Джек, молоток опустився. Вона підтяглася вище, й удар припав під коліно. Гомілку раптово охопило полум'я. По ікрі потекла кров. Потім молоток знову полетів униз. Венді ривком осмикнула голову, і той, пролетівши в заглибині між її шиєю й плечем, вирвавши шматочок вуха, врізався в сходинку

Джек знову опустив молоток, і цього разу Венді підкотилася йому назустріч, униз по сходах, усередину траєкторії удару Коли зламані ребра заскрипіли, стукаючись об щабель, вона пронизливо закричала. Джек заточився, і тут вона вдарила його по ногах так, що він із криком подиву й гніву полетів униз, балансуючи ногами, щоб утриматися на сходах. Потім глухо вдарився об підлогу. Молоток вилетів у Джека з рук. Джек сів і якийсь час не зводив з Венді одурманених очей.

— За це я тебе вб'ю, — оголосив він.

Перекотившись на інший бік, він потягнувся до ручки молотка. Венді змусила себе піднятися. Ліву ногу аж до стегна простромив біль. Обличчя було попелясто-сірим, але зібраним. Коли пальці Джека стиснули ручку молотка, вона стрибнула чоловікові на спину.

— Боже мій! — пролунав у вестибюлі «Оверлука» пронизливий крик Венді, і вона аж по рукоятку застромила ніж Джеку в поперек.

Джек, на якому вона повисла, завмер, а потім закричав. їй здалося, що верещать самі дошки, вікна, двері готелю. Нічого більш моторошного Венді не доводилося чути. Придавлений її вагою, Джек одерев’янів, але крик усе не закінчувався. Разом вони скидалися на салонну шараду — вершник і кінь. Ось лише спина фланелевої сорочки Джека в чорно-червону клітку робилася все темнішою, намокаючи від крові.

Потім він звалився вперед, обличчям униз, скинувши Венді; вона вдарилася хворим боком і застогнала.

Якийсь час лежала, важко дихаючи, не в змозі поворухнутися. Уся вона, з голови до ніг, перетворилася на згусток різкого пульсуючого болю. Щоразу, як Венді вдихала, у неї щось люто встромлювалося, а шию заливало кров’ю з обдертого вуха.