Слава ЗСУ!

— Останній поверх, — уривчасто мовив Уллман, — горище. Суцільний мотлох, нічого більше. Із часів Другої світової війни «Оверлук» кілька разів міняв господарів, і, схоже, кожен наступний управляючий увесь непотріб відправляв на горище. Я хочу, щоб там усюди розкидали отруту й розставили пастки на щурів. Покоївки з четвертого поверху казали, що чутно шерехи. У це я, звісно, не повірив, але не повинно бути навіть одного шансу з тисячі, що в «Оверлуку» заведеться бодай однісінький пацюк.

Джек, котрий підозрював, що в будь-якому готелі світу знайдеться бодай один пацюк, стримався.

— Зрозуміло, в жодному разі не слід дозволяти дитині підніматися на горище.

— Звичайно, — сказав Джек, знову блиснувши найшир-шою рекламною посмішкою. Невже цей недолугий бюрократ і справді гадає, начебто він дозволить синові товктися на горищі, де повно пасток на щурів, усякого непотребу і бозна чого ще?

Зсунувши вбік план горища, Уллман поклав його під низ стопки.

— В «Оверлуку» сто десять номерів, — сказав він тоном шкільного вчителя. — Тридцять номерів, усі люкс, тут, на четвертому поверсі. Десять у західному крилі (президентський у тому числі), десять у центральній частині, і ще десять у східному крилі. Краєвиди з усіх вікон відкриваються чудові.

Принаймні без реклами ти можеш обійтися?

Але він мовчав. Йому потрібна була робота.

Уллман засунув четвертий поверх під низ стопки, і вони заходилися вивчати третій.

— Сорок номерів, — сказав Уллман, — тридцять двомісних і десять одномісних. А на другому поверсі — по десятку одних та інших. Плюс на кожному поверсі по три білизняні й комори: на третьому — у кінці східного крила готелю, на другому — у кінці західного крила. Питання є?

Джек похитав головою. Уллман відправив під низ третій і другий поверхи.

— Тепер — перший поверх. Отут, у центрі, стійка адміністратора. За нею — службові приміщення. Від стійки адміністратора на вісімдесят футів в обидва боки тягнеться вестибюль. Ось тут, у західному крилі, їдальня «Оверлука» і бар «Колорадо». Банкетна і бальна зали — у східному крилі. Питання?

— Тільки щодо підвалу, — сказав Джек. — Для доглядача на зимовий сезон це — найважливіший поверх. Де, так би мовити, розгортається дія.

— Усе це вам покаже Ватсон. План підвалу — на стіні котельні. — Він поважно насупився, можливо, бажаючи показати, що такі непарадні аспекти життєдіяльності «Оверлука», як котел і водопровід, не є клопотом управляючого. — Може, варто було б і там настановити кілька пасток на щурів. Хвилиночку...

Він дістав із внутрішньої кишені піджака блокнот, написав записку (на кожному аркушику чітким почерком, чорним чорнилом було виведено: Зі стола Стюарта Уллмана) і, відірвавши листок, поклав у відділення для вихідних паперів. Блокнот знову зник у кишені піджака Уллмана, немов завершуючи чарівний фокус: ось він є, маленький Джекі, а ось його вже нема. А він, бач, і справді неабищо.

Вони сіли, як сиділи: Уллман — за столом, Джек — перед ним; той, хто задає питання, і той, хто на них відповідає; прохач і впертий господар. Уллман склав акуратні долоньки на прес-пап’є і впритул глянув на Джека — лисіючий низенький чоловічок у костюмі банкіра й однотонній сірій краватці. Гвоздика в петлиці врівноважувалася маленьким значком на іншому лацкякі. Там золотими літерками було виведене лише одне слово: Співробітник.

— Містере Торренсе, я буду з вами гранично відвертим. Елберт Шоклі — людина впливова, він багато вклав в «Овер-лук», який у цьому сезоні вперше за свою історію приніс прибуток. Крім того, містер Шоклі засідає в Раді директорів, але на готелях не вельми розуміється і першим це визнає. Однак щодо доглядача він цілком виразно дав зрозуміти, чого хоче. А хоче він, щоб ми найняли вас. Я так і зроблю. Але якби в цьому питанні мені дали свободу дій, я б волів вас не брати.

Джек стиснув пітні руки на колінах, ламаючи пальці. Настирний цей курдупель, настирний цей...

— Не думаю, що вас аж так цікавить моя думка, містере Торренсе. Мені...

...курдупель, настирний цей...

— ...це байдуже. Зрозуміло, ваші почуття стосовно мене ніяк не впливають на моє особисте переконання, що для такої роботи ви непридатні. Ви могли б помітити, що під час сезону, а він триває з п’ятнадцятого травня по тридцяте вересня, в «Оверлуку» постійно працює сто десять людей — по одному на кожен номер. Навряд чи багатьом я подобаюся, і підозрюю, що дехто вважає мене неабияким мерзотником. Якщо так, вони не помилилися. Щоб управляти готелем так, як він того заслуговує, доводиться бути неабияким мерзотником.