Слава ЗСУ!

10. Геллоран

Кухар зовсім не відповідав уявленням Венді про типового персонажа з готельної кухні. Бодай тому, що до такого типа слід було звертатися «шеф» — про простацьке «кухар» і мови бути не могло: куховаркою Венді ставала тоді, коли, покидавши в себе на кухні у змазану жиром каструльку «Пірекс» всі залишки, додавала туди вермішель. Крім того, кулінарові-чарівникові з такого готелю, як «Оверлук», реклама якого розміщувалася в розділі «Курорти» нью-йоркської «Санді тайме», належало бути низеньким, кругленьким, з одутлим (як у Пончика Піллсбері) обличчям, неодмінно прикрашеним тоненькими, мов намальованими олівцем, вусиками в стилі зірок музичних кінокомедій сорокових років; йому належало бути темнооким, а також мати французький акцент і огидний характер.

Темнооким Геллоран був — але й тільки. Він виявився високим негром зі скромною стрижкою «афро», вже ледь припудреною сивиною. У нього була м’яка південна вимова, й він багато сміявся, показуючи зуби, занадто білі й рівні, щоб бути справжніми. Напевно це був протез від Сірса й Робака зразка 1950 року. Кілька таких протезів були в батькс Венді, він прозвав їх «робакерами». Бувало, за вечерею батько комічно виштовхував їх із рота... тепер Венді пригадала, що так бувало щоразу, коли мати виходила на кухню або до телефону.

Денні глянув угору на чорного гіганта в костюмі із синього сержу⁸, а потім посміхнувся, коли Геллоран легко підняв його на руки, посадив на згин ліктя й сказав: «Ти ж не збираєшся просидіти тут усю зиму?»

— А таки збираюся, — сказав Денні із соромливою посмішкою.

— Hi-і, ти поїдеш із мною в Сен-Піт, і навчишся готувати, і щовечора будеш ходити на пляж і спостерігати за крабами. Гаразд?

Денні захоплено гигикнув і похитав головою: ні. Геллоран зсадив хлопчика на землю.

— Якщо передумаєш, — серйозно сказав Геллоран, нахиляючись до нього, — краще поквапся. Півгодини — і я в машині. Ще дві з половиною години — і я вже сиджу в залі виходу № 32, термінал Б, у Степлтонському міжнародному аеропорту, за милю вище від Денвера, Колорадо. Ще три години — і я винаймаю машину в аеропорту Маямі, мчу в сонячний Сен-Піт, чекаю й не дочекаюся, коли одягну плавки, і сміюся в кулачок з усіх, хто застряг у снігу. Уявляєш, хлопчику?

— Так, сер, — посміхаючись сказав Денні.

Геллоран повернувся до Джека з Венді.

— Класний хлопчина!

— Звісно, — сказав Джек, простягаючи руку. Геллоран потис її. — Я — Джек Торренс. Моя дружина, Вінніфред. З Денні ви вже познайомилися.

— І це було дуже приємно. Мем, ви Вінні чи Фредді?

— Я Венді, — відгукнулася вона з посмішкою.

— О’кей. Мабуть, так краще. Ходіть сюди. Містер Уллман хоче, щоб ви зробили обхід — отож і маєте обхід. — Він похитав головою й пробурмотів собі під ніс: «Але ж і радий же я буду побачитися з ним востаннє!»

Почав Геллоран із того, що повів по найбільшій кухні, яку лише Венді доводилося бачити. Кухня сяяла чистотою. Усе було відполіроване до блиску. Вона була більше, ніж просто великою — що аж ставало лячно. Венді йшла поруч Гелло-рана, а тим часом Джек, опинившись не в своїй стихії, трохи відстав разом із Денні. Довга дошка біля мийки з чотирма раковинами була завішана різноманітними різальними інструментами — від овочерізок до великих дворучних різницьких ножів. Дошка для різання хліба була не меншою за кухонний стіл в їхній боулдерській квартирі. Одну зі стін — усю, від підлоги до стелі, — вкривав уражаючий набір сковорідок і каструль із нержавіючої сталі,

— По-моєму, щоразу, коли я зайду сюди, мені доведеться залишати доріжку із хлібних крихт, — сказала Венді.

— Не дозволяйте їй залякати себе, — відгукнувся Геллоран. — Вона, звичайно, не маленька, але все ж це лише кухня. Більшої частини цих дрібниць вам і торкатися не доведеться. Тримайте її в чистоті, а більшого я й не прошу. На вашому місці я б користувався он тією плитою. Взагалі, всього їх три, але ця найменша.

«Найменша!» — понуро подумала Венді, розглядаючи плиту. Там було дванадцять конфорок, дві звичайні духовки й одна голландська, угорі був котел з підігрівом, де на повільному вогні можна було кип’ятити соуси або запікати боби, жаровня й підігрівник — плюс мільйон циферблатів і термометрів.

— Тільки газ, — сказав Геллоран. — Венді, ви раніше готували на газі?

— Так.

— Люблю газ, — сказав він і увімкнув одну з конфорок. Вона одразу ж розцвіла синіми язичками полум’я, й Геллоран ніжно прикрутив його до слабкого вогнику. — Хотів би я подивитися, на якому вогні ви готуєте. Бачите, де всі крани від конфорок?

 8 Серж — вовняна костюмна тканина.