Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Сяйво

-Що?

— Нумо, бабахни в мене. Подумай у мій бік. Хочу зрозуміти: чи можеш ти стільки, скільки я думаю, чи ні.

— А що подумати?

— Однаково. Лише подумай сильно.

— Гаразд, — сказав Денні. Хвилину він міркував, потім, зібравшись із думками, зосередився й різко жбурнув їх убік Геллорана. Раніше нічого подібного Денні не доводилося робити, і в останню мить якась частина його істоти інстинктивно повстала, притупивши грубу силу думки, — він не хотів зашкодити містерові Геллорану. І все-таки думка полетіла стрілою, і з такою силою, у яку Денні ніколи б не повірив. Вона пронеслася, як пущений рукою Нолана Райяна10 м’яч, і навіть дещо швидше.

(Ой, хоч би не зробити йому боляче!)

Подумав він ось що:

(ШПРИВІТ, ДІКУШ)

Геллоран зморщився й ривком відхилився до спинки сидіння. Голосно клацнули зуби, з нижньої губи тоненьким струмком потекла кров. Руки кухаря мимоволі піднялися з колін до грудей, а потім упали знову. Вії слабко тріпотіли, мабуть, не керовані свідомістю, і Денні злякався.

— Містере Геллоране? Діку? З вами все гаразд?

— Не знаю, — сказав Геллоран зі слабким смішком. — Слово честі, не знаю, Бог свідок. Господи, малий, але ж ти і стрілок.

— Вибачте, — сказав Денні, стривожившись ще дужче. — Сходити по тата? Я збігаю, приведу його.

— Ні, уже все нормально. Усе добре, Денні. Посидь тут. Просто мене трошки струснуло, ото й усе.

— Я можу ще дужче, — зізнався Денні. — Я злякався в останній момент.

— Може, воно й непогано... інакше звисали б мої мізки з вух. — Він помітив тривогу на обличчі Денні й посміхнувся. — Нічого страшного, а що ти відчував?

— Начебто я — Нолан Райян і кидаю м'яч, — швидко відповів Денні.

— Любиш бейсбол, так? — Геллоран обережно розтирав скроні.

— Нам із татом подобаються «Ангели», — сказав Денні. — У Східноамериканській лізі — «Ред Сокс», а в Західній — «Ангели». Ми дивилися на світовому чемпіонаті матч «Ред Сокс» із Цинциннаті, я тоді був значно менший. А тато... — обличчя Денні потемніло й стало засмученим.

— Що тато, Дене?

— Не пам’ятаю, — сказав Денні. Він заходився було запихати до рота великий палець, щоб посмоктати його, але це були дитячі штучки. Рука повернулася на коліна Денні.

— Ти вмієш зрозуміти, що думають тато з мамою, Денні? — Геллоран пильно дивився на нього.

— Якщо мені хочеться, майже завжди. Але зазвичай я не намагаюся.

— А чому?

— Ну... — Він на хвилину стурбовано замовчав. — Ну, це ж як підглядати в спальню, коли вони роблять те, від чого бувають діти. Ви знаєте, що це таке?

— Так, було діло, — серйозно сказав Геллоран.

— їм би це не сподобалося. І не сподобалося б, що я підглядаю, як вони думають. Це паскудно.

— Зрозуміло.

— Але я розумію, що вони відчувають, — сказав Денні. — Із цим я нічого не можу вдіяти. Ще я знаю, як ви себе почуваєте. Я зробив вам боляче. Вибачте.

— Просто голова заболіла. З похмілля бувало й гірше. Ти можеш читати чужі думки, Денні?

— Я поки що зовсім не можу читати, — відповів Денні, — лише кілька слів. Але за цю зиму тато збирається навчити мене. Тато вчив читати й писати у великій школі. В основному писати, але читати він теж уміє.

— Я хотів сказати: ти можеш зрозуміти, про що думає хтось інший?

Денні помізкував.

— Коли голосно, то можу, — нарешті сказав він. — Як Місіс Брент про штани. Або, як коли ми з мамою якось пішли у великий магазин купувати мені черевики, і там один великий хлопець дивився на приймачі й думав узяти один, а купувати не хотів. Потім він подумав: «А якщо піймають?» А потім: «Але мені так хочеться такий приймач». Потім він знову подумав, що раптом його піймають, йому від цього стало погано, і мені теж. Мама розмовляла з чоловіком, що продавав черевики, так що я пішов до того хлопця й сказав: «Хлопче, не бери це радіо. Іди». І він справді злякався, і швидко пішов.

Геллоран широко посміхнувся.

— Тримаю парі, так воно й було. А що ти ще можеш, Денні? Тільки думки й почуття чи ще щось?

Обережне:

— А ви можете ще щось?

— Іноді, — сказав Геллоран. — Не часто. Іноді... іноді мені бувають видіння. А в тебе бувають видіння, Денні?

— Іноді, — сказав Денні, — я бачу сни, коли не сплю. Після того як приходить Тоні. — Йому знову дуже схотілося сунути палець у рот. Про Тоні він ніколи нікому не розповідав — тільки татові з мамою. Він змусив руку з тим пальцем, який звичайно запихав у рот, лягти назад на коліна.


 10 Нолан Райян (1947 р. н.) — відомий бейсболіст, який зіграв у Вищій лізі 27 сезонів (1966—1993 pp.). Швидкість його передач сягала понад 100 миль на годину (160 км/г).

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.

Останній коментар

anonymous7538 06.07.2014

Але в самому творі не вистачало хорору.


anonymous7538 04.07.2014

Цікавий кінець. Так і тримає в напруженні: "Що ж буде далі"?.


anonymous10749 04.07.2014

:-)


Додати коментар