Слава ЗСУ!

Вони зовсім не такі, як хімічні, казав тато, хоча в кухні було й кілька таких. Вони — попередники сучасних систем розприскування. Довгі полотняні рукави підключені просто до водопроводу «Оверлука», тож, повернувши один-єди-ний вентиль, можна перетворитися на пожежну команду з однієї людини. Тато сказав, що хімічні вогнегасники, які розпорошують піну або двоокис вуглецю, значно кращі. Хімікати гасять полум'я, віднімаючи необхідний для горіння кисень, а розпилення під великим тиском може лише

✓

рознести навколо язики вогню. Тато сказав, що містерові Уллману варто замінити старі вогнегасники разом зі старим котлом, але, напевно, містер Уллман не зробить ні одного, ні іншого, тому що він — ХРІН ДЕШЕВИЙ. Денні знав, що це один із найгірших епітетів, які здатен ужити його батько. Епітетом нагороджувалися деякі лікарі, дантисти й ремонтники, а ще — начальник татового Відділу англійської мови в Стовінґтоні, який заборонив татові замовляти якісь книги, тому що, сказав він, це понад їхній бюджет. «Понад бюджет, чорт його забирай, — кип'ятився батько перед Венді (Денні слухав зі своєї спальні, де повинен був бачити десятий сон). — Просто заощаджує останні п'ять сотень для себе, ХРІН ДЕШЕВИЙ!»

Денні заглянув за ріг.

Вогнегасник був на місці — згорнутий багато разів плаский рукав, прироблений до стіни червоний іцит. Над ним у скляному ящику, як музейний експонат, спочивала сокирка. На червоному тлі були білі слова: РОЗБИТИ В ЕКСТРЕНОМУ ВИПАДКУ. «В ЕКСТРЕНОМУ ВИПАДКУ» Денні прочитати зумів — так називався один з його улюблених телесеріалів, щодо іншого певності не було. Однак йому не подобалося, що ці слова мали стосунок до довгого плаского шланга. «ЕКСТРЕНИЙ ВИПАДОК» — це пожежа, вибухи, автомобільні катастрофи, лікарні, іноді — смерть. До того ж Денні не подобалося, як м’яко шланг звисає зі стіни. Коли хлопчик бував сам, він завжди проскакував повз цей шланг так, що лише п’яти блищали. Без особливих причин. Просто він почував себе краще, коли йшов швидко. Так здавалося безпечніше.

Серце голосно калатало, та Денні все-таки обігнув ріг і подивився за вогнегасник, на сходи. Мама була внизу, вона спала. А тато, якщо повернувся з прогулянки, напевно, сидить на кухні, жує сандвіч і читає. Він просто пройде повз цей старий вогнегасник до сходів і зійде вниз.

Денні, не відриваючи очей від вогнегасника, покрокував уздовж дальньої стіни, присуваючись до неї все ближче, поки правою рукою не торкнувся шовковистих шпалер. Ще двадцять кроків. П’ятнадцять. Дюжина.

Коли залишалося пройти всього десять кроків, латунний наконечник раптом скотився із плаского мотка, на якому лежав,

(спав?)

і впав на килим з глухим стуком. Там і залишився лежати, націлившись на Денні чорним отвором. Хлопчик одразу ж зупинився, різко зсутулившись від раптового переляку. У вухах і скронях голосно застукала кров. У роті пересохло, з’явився кислий присмак. Руки стиснулися в кулаки. Але наконечник шланга просто лежав, м’яко світячись латунню, пласкі полотняні витки вели вгору, до пофарбованого в червоний колір щита, пригвинченого до стіни.

Отже, наконечник упав, ну й що? Це всього-на-всього вогнегасник, нічого більше. Нерозумно думати, що він схожий на якусь отруйну змію з «Величезного світу звірів», яка почула його й прокинулася, навіть якщо полотно справді нагадує луску. Він просто переступить через шланг і піде до сходів, може, ледь швидше, ніж треба, щоб точно знати: шланг не кинеться йому вслід і не оповиться навколо ноги...

Він обтер губи лівою рукою, неусвідомлено повторивши батьків жест, і зробив крок уперед. Шланг не поворухнувся. Ще крок, нічого. Ну бачиш, який ти дурний? Думав про ту кімнату й про дурну казку про Синю Бороду й запалився, а шланг, напевно, хотів упасти вже років зо п’ять. Ось і все.

Пильно дивлячись на підлогу, на шланг, Денні подумав про ос.

Наконечник мирно блищав на килимі за вісім кроків від Денні, начебто говорив: Не бійся. Я просто шланг, і все. А навіть якщо не все — те, що я з тобою зроблю, буде небагато страшніше від укусу бджоли або оси. Що я хотів би зробити з таким симпатичним хлопчам... Тільки вкусити... I *vусати... І кусати...

Денні зробив крок, і ще один. І ще. Вдихуване повітря раптом стало сухим і дряпало горло. Тепер хлопчик був на грані паніки. Йому раптом захотілося, щоб шланг справді заворушився — принаймні, Денні нарешті одержав би підтвердження, зрозумів би. Зробивши ще один крок, він опинився в зоні досяжності. «Не кинеться ж він на мене, — істерично подумав Денні. — Як він може кинутися... вкусити, якщо це всього лише шланг?»