Слава ЗСУ!

Несподівані труднощі виникли й на будівництві вітряка. У старім кар’єрі на фермі було вдосталь вапняку, в одному із сараїв виявили купу піску й цементу, так що будівельних матеріалів нібито й не бракувало. Та одразу ж зіткнулися з неабиякими труднощами, коли виникла потреба дробити каміння на шматки потрібного розміру. Колись люди користалися в таких випадках кирками та ломами, але знаряддя ці не годилися для тварин бодай уже тому, що для користування ними треба було, як мінімум, стояти на двох ногах. Тож знадобилися цілі тижні напружених пошуків, поки, нарешті, когось осяйнуло: а чому б не використати силу гравітації? На дні кар’єру лежало безліч величезних брил, надто великих, щоб використати їх у первісному вигляді. Їх обв’язували вірьовками, а потім усі разом — корови, коні, вівці — всі, у кого ставало сили, витягали їх нагору, на край кар’єру, звідки зіштовхували донизу, де валуни розбивалися вдрузки. Після цього проблема транспортування каміння значною мірою полегшувалася. Коні возили їх возами, вівці волокли по землі, кожна по каменю, навіть Муріелла з Бенджаміном, упрягшись у стару дитячу коляску, вкладали й свою лепту в загальну справу. Так до кінця літа було накопичено вдосталь будівельного матеріалу, після чого під наглядом свиней почалося й саме будівництво.

Посувалося воно вельми важко й повільно. Часом потрібно було цілий день виснажливих зусиль, щоб витягти на край кар’єру бодай один великий валун, який, до того ж, залишався цілим-цілісіньким, коли його скидали донизу. І навряд чи вдалося б їм досягти чогось путнього, коли б не Боксер, у якого одного, здавалося, було стільки сили, як у всіх інших разом узятих тварин на фермі. Коли валун починав котитися вниз по схилу, тягнучи за собою пойнятих панікою тварин, Боксер упирався всіма чотирма ногами в ґрунт, вірьовка натягувалася, як струна, і валун таки зупинявся. Самий лише вигляд Боксера, коли він із лискучими від поту боками, важко дихаючи, тяг крок за кроком угору по схилу багатопудовий тягар, немов упиваючись в землю передками підкованих копит, сповнював решту тварин щирого захвату. Конюшина часом попереджала його, щоб, бува, не підірвався, та Боксер і слухати її не хотів. «Наполеон завжди правий» та «Я працюватиму ще краще» — ось були відповіді на всі питання й в усіх ситуаціях. Він навіть домовився з півнем, щоб той будив його вже не на тридцять, а на сорок п’ять хвилин раніше за всіх, а у вільні години, яких нині було вже не так і багато, самотужки відправлявся до кар’єру, збирав уламки брил і сам тяг їх до вітряка.

Незважаючи на виснажливу працю, життя тварин того літа було цілком стерпним, і якщо їжі в них не стало більше, ніж за часів Джоунса, то менше її теж не стало. До того ж за самий той факт, що вони тепер добували харчі тільки для себе, а не для зажерливих марнотратників — людей, можна було стерпіти будь-які тимчасові нестатки. До того ж нерідко прийоми, до яких удавалися в своїй трудовій діяльності тварини, були значно раціональніші, що забезпечувало й вищу продуктивність праці. Взяти бодай прополку: люди могли б тільки мріяти провести її з такою ретельністю, як це вдавалося тваринам. А що у тварин нині не було потреби красти, відпала потреба у спорудженні всіляких загорож поміж вигоном та орним полем, а також у їхньому постійному лагодженні та ремонті. І все ж під кінець літа стали даватися взнаки усілякі несподівані нестачі. Так, гостро забракло гасу, цвяхів, вірьовок, собачих нашийників та підків для коней, і годі було й сподіватися виготовити все це на фермі власними зусиллями. Можна було передбачити, що найближчим часом забракне й насіння та штучних добрив, не кажучи вже про господарський реманент, і, тим більше; про устаткування для вітряків. Ніхто до ладу навіть не уявляв собі, як і звідки все це добути.

І от одного недільного ранку, коли всі тварини зібралися на обговорення планів на наступний тиждень, Наполеон оголосив, що відтепер він проводитиме нову економічну політику. Відтепер Скотоферма вестиме торгівлю з сусідніми господарствами, звичайно, не заради зиску, а лише для того, щоб дістати життєво необхідні матеріали. «Питання вітряка на даному етапі для нас важливіше за всі інші питання, бо це — найважливіше наше питання». Саме тому він постановив продати скирту сіна й частину вже зібраного врожаю пшениці, а пізніше, якщо не вистачить виручених грошей, доведеться пустити в обіг курячі яйця, на які у Віллінгдоні постійний попит.

— Наші кури, — пожартував Наполеон, — повинні з радістю піти на цю жертву, оскільки це їхній персональний внесок у будівництво вітряка.

І знову якийсь невиразний сумнів хвилею покотився по гурту тварин. Ніколи не мати ніяких справ із людьми, ніколи не торкатися грошей чи займатися торгівлею хіба не такі вікопомні рішення було ухвалено на тому першому історичному мітингу, що відбувся одразу після вигнання Джоунса?! Всі тварини ще пам’ятали, як приймалися ці історичні рішення, чи принаймні вірили, ніби пам’ятають. Четверо підсвинків, які свого часу протестували проти скасування Наполеоном асамблей, боязко спробували були знову подати голос, але загрозливе гарчання собак одразу ж примусили їх прикусити язики. Потім, як і звичайно, вівці взялися за своє «Чотири ноги — то добре, дві ноги — то кепсько» і почуття ніяковості як рукою зняло. Нарешті Наполеон підняв ратицю, закликаючи всіх до мовчанки, і сказав, що він уже зробив усі необхідні розпорядження. Ніхто із тварин не матиме потреби вступати в безпосередній контакт з людьми, бо небажаність таких контактів очевидна. Він бере всю відповідальність, за них на свої власні плечі. Пан Хитрик, юрист із Віллінгдона, погодився взяти на себе посередництво між Скотофермою й рештою світу: щопонеділка уранці він відвідуватиме ферму для одержання відповідних інструкцій. Наполеон закінчив свою промову звичним гаслом «Хай живе Скотоферма!» і, виконавши гімн «До бидла Англії», всі розійшлися.