Слава ЗСУ!

Трохи згодом Крикунець обійшов усю ферму, заспокоюючи збентежені уми. Він переконав тварин, що рішення не вдаватися до торгівлі й не мати справу з грошима насправді ніколи не ухвалювалося — ба навіть не ставилося на голосування. Все це суцільна фікція, певно, породжена брехнями, поширюваними Сніжком. Оскільки дехто із тварин і досі не позбувся сумнівів, то Крикунець прямо запитав: «А ви певні, товариші, що все це не приснилося вам серед ночі? Де зафіксовано такі рішення, га? Ну, скажіть, де їх записано?» А що й насправді жодна тварина не бачила цих рішень на письмі, то всі погодилися на тому, що то просто якесь непорозуміння.

Згідно попередньої домовленості щотижня, в понеділок, пан Хитрик навідувався на Скотоферму. Це був невеличкий на зріст хитрун із великими бакенбардами, фаховий адвокат, котрий ніколи не міг поскаржитися на надмір клієнтів, зате перший спостиг, що рано чи пізно керівництву Скотоферми конче знадобиться посередник і що тут можна буде заробити непогані комісійні. Коли він з’являвся, тварини дивилися на нього з певним страхом і, як тільки могли, намагалися його уникати. Однак сам вигляд Наполеона, який, стоячи на чотирьох, віддавав розпорядження: двоногому панові Хитрику, сповнював їх почуттям законної гордості і частково примиряв з новим станом речей. Їхні стосунки із родом людським дещо змінилися в порівнянні з початковими. Люди не перестали ненавидіти Скотоферму, дізнавшись, що вона ступила на шлях соціального прогресу, — навпаки, вони зненавиділи її ще більше. Кожна людська істота плекала непохитну віру в те, що рано чи пізно Скотоферма збанкрутує і що в будь-якому разі, із будівництва вітряка вийде пшик. Здибуючись по всіляких шинках, вони навперебій сунули один одному під ніс усілякі схеми й діаграми і доводили з піною на губах, що вітряк неодмінно завалиться, а якщо навіть і встоїть, то працювати не буде. І все ж, мимоволі в них починала зростати певна пошана до тієї компетентності, з якою тварини дають собі раду. Однією із найпомітніших ознак нового ставлення до ферми було те, що вони почали називати її «Скотоферма», а не так, як вона називалася до Великого бунту. Вони перестали підтримувати домагання Джоунса, який і сам втратив надію на повернення до ферми й поселився десь у іншому кінці округи. І хоча всі контакти Скотоферми із зовнішнім світом відбувалися через Хитрика, пішли уперті чутки, що Наполеон от-от вступить у прямі ділові стосунки чи то з паном Пілкінгтоном із Лисячого гаю, чи то з паном Фридериком із Вовчого поля — або з тим, або з тим, та ні в якому разі (що відзначалося спеціально!) не з обома одночасно.

Десь саме в цей час свинота переселилася до маєтку на постійне проживання. І знову решті тварин здалося, що колись давно ухвалювалося рішення про неприпустимість таких акцій, і Крикунцеві знову доводилося переконувати їх, що все це не так. Абсолютно необхідно, сказав він, щоб свинота, цей ходячий мозок їхньої ферми, мала де спокійно працювати. Крім того, жити в маєтку більше пасує гідності вождя (з недавна він вживав ім’я «Наполеон» лише у супроводі цього титулу), аніж скніти у стійлі. Проте деякі тварини були збентежені чутками, що свинота не лише відпочиває у вітальні та їсть на кухні, але й спить у панських ліжках. Боксер відкинув усі сумніви своїм звичайним «Наполеон завжди правий», та Конюшина, якій здалося, що вона пам’ятає заповідь, скеровану проти ліжок, пішла до клуні й сама спробувала розібрати, що там написано. Переконавшись, що, як це крути, а окремі літери в неї так і не складаються в слова, вона гукнула козу Муріеллу.

— Муріелло, — мовила вона, — прочитай-но мені Четверту Заповідь.

Муріелла по складах прочитала заповідь.

— Тут сказано: «Хай жодна тварина не спить у ліжку із простирадлами», — врешті проказала вона.

Як не дивно, але Конюшина щось не пригадувала, щоб у Четвертій Заповіді згадувалися простирадла, та якщо це написано на стіні, то, певно, так воно й було. Усі її сумніви остаточно розвіяв Крикунець, який саме в цей час випадково проходив повз клуню у супроводі кількох собак.

— Ви, звичайно, чули, товариші, — мовив він, — що тепер ми, свині, спимо в маєтку у ліжках? А, власне, чом би й ні? Ви ж не станете твердити, буцімто існує якесь застереження проти л і ж о к? Бо ліжко — це, власне кажучи, лише місце для спання. З певного погляду купа соломи у стійлі це також ліжко. Заповідь ця виступає проти простирадл як творіння рук людських. Саме тому ми й познімали з ліжок у маєтку усі простирадла і спимо поміж двох ковдр. Так, це дає нам певний комфорт, товариші, але не більший, ніж нам потрібно, зважаючи на той обсяг розумової праці, що лягає на наші плечі останніми часами. Адже ви не збираєтесь позбавляти нас заслуженого відпочинку, га, товариші? Ви ж не примусите нас виконувати наші відповідальні обов’язки у стані перевтоми? Чи, може, дехто з вас хотів би, щоб повернувся пан Джоунс?