Слава ЗСУ!

Тварини хором посвідчили, що таких серед них немає, і відтоді питання про ліжка більше не порушувалося. І коли через кілька днів вийшла постанова, що відтепер свині вставатимуть на годину пізніше за інших тварин, ніхто не зронив ані слова огуди.

Під осінь худоба валилася з ніг від утоми, але жодна твариняча душа не нарікала на життя — всі були щасливі. Вони винесли на своїх плечах нелегкий рік, і після продажу частини врожаю запасів на зиму могло не вистачити, але вигляд вітряка, що немов зростав у всіх на очах, з лихвою винагороджував їх за всі злигодні. Ще до жнив будівництво було доведено майже до половини, а з кінця серпня встановилася ясна суха погода, і тварини заходилися працювати, як ніколи, вирішивши не шкодувати жодних зусиль, від зорі до зорі, аби лиш підняти стіни будови ще на якийсь фут. Та навіть під час жнив Боксер виходив на будівництво серед ночі, щоб попрацювати годину-другу при світлі місяця. У хвилини відпочинку тварини любили прогулюватися навколо вітряка, захоплено споглядаючи міць прямовисних стін і часом навіть не вірячи, що самі спромоглися на таке диво. Тільки старий Бенджамін відмовлявся впадати у захват від вітряка, обмежуючись, як звичайно, своїм лаконічним зауваженням, що нікому ще не вдалося пережити осла.

Настав листопад зі своїми навальними південно-західними вітрами. Будівництво довелося припинити: зливи заважали належним чином замішувати бетон. Якось серед ночі налетіла така буря, що всі будівлі на фермі немов підскакували на своїх підмурках, а з даху великої клуні злетіло кілька черепиць. Прокинувшись, кури схвильовано закудкудакали від страху: їм приснилося, що десь поруч стріляють із гармат. А вранці тварини виявили, що флагшток поламаний, а ялинку в садку вирвало з коренем, як звичайнісіньку редьку. Та не встигли вони доладу прокоментувати ці нещастя, як зойк відчаю вирвався з їхніх горлянок. Страхітливе видовище відкрилося їхнім очам: вітряк лежав у руїнах.

В єдиному пориві всі кинулися туди. Наполеон, який рідко тішив себе прогулянками, мчав попереду всіх. Так, вітрякові була амба, плоду їхніх неймовірних зусиль більше не існувало: будівля розвалилася аж до фундаменту, весь пагорб було всіяно битим камінням, тим самим, що його з такими труднощами вони добували й тягли сюди. Не в силах промовити ні слова, стояли вони, понуро дивлячись на те, що залишилось від їхньої самовідданої праці. Наполеон мовчки походжав туди-сюди, час од часу принюхаючись до землі. Його затверділий хвіст нервово сіпався, що завжди свідчило про одне: Вождь напружено думає. Зненацька він зупинився, немов його осяйнула якась думка.

— Товариші, — тихо промовив він, — ви хоч здогадуєтесь, чия це робота? Чи здогадуєтесь ви, як звуть того нашого спільного лютого ворога, який прийшов сюди серед ночі, коли всі спали, і перекинув наш вітряк? Це ніхто інший, як С н і ж о к!— зненацька гарикнув він громовим голосом. — Це все Сніжкова робота! Сповнений безсилої люті, він вирішив зірвати наші плани й відплатити нам за своє ганебне вигнання. Цей зрадник підкрався сюди під покровом ночі і знищив роботу цілого року. Товариші, тут, ось на цьому місці, я оголошую Сніжкові смертний вирок. Героя Скотоферми Другого ступеня і піввідра яблук тому, хто приведе його живим!

Тварини були вкрай уражені тим, що Сніжок міг піти на такий підступний злочин. Пролунав загальний крик обурення, і кожен заходився міркувати, як він захопить Сніжка живцем, коли той знову навідається на ферму. А за мить у траві поблизу горба було виявлено відбитки свинячих ратиць. Щоправда, їх можна було простежити лиш на відстані кількох ярдів, але вони вели до дірки в огорожі. Ретельно обнюхавши сліди, Наполеон оголосив, що належать вони нікому іншому, як Сніжкові. На його думку, все свідчило про те, що прийшов Сніжок із боку Лисячого гаю.

— Ні хвилини зволікання, товариші! — гукнув Наполеон після того, як сліди було ідентифіковано. — На нас чекає робота. Цього ж ранку ми починаємо відбудову вітряка, і будемо будувати його всю зиму, незалежно від погоди. Ми дамо зрозуміти цьому жалюгідному зрадникові, що нас не так легко зупинити. Всі наші плани залишаються в силі, пам’ятайте це, товариші. Ми закінчимо будівництво вітряка в належний строк, і ні на день пізніше. Тож уперед, товариші! Хай живе наш вітряк! Хай живе Скотоферма!

Такої жорстокої зими давно не було. Слідом за штормовими вітрами пішли холодні дощі з голольодом та повалив сніг. Потім ударили люті морози, які простояли аж до початку березня. Відбудовуючи вітряк, тварини не знали перепочинку, добре усвідомлюючи, що весь навколишній світ стежить за ними і що підступний рід людський тільки й чекає, щоб намічені строки зірвалися.