Слава ЗСУ!

О батьку всіх безбатченків.

О щастя джерело.

Було б без тебе порожньо в кориті,

Та є в нас ти, і свині ходять ситі!

Велику силу ти у світі маєш,

Неначе сонце в небі всім ти сяєш,

Коли твої я бачу владні очі,

Світліш за дні стають всі мої ночі.

Життя в нас краще за чарівний сон,

Хвала тобі, товаришу Наполеон!

Ти дарував нам все, про що ми снили,

То як тебе тварини б не любили?!

Їмо од пуза часом двічі в день,

І на м’якій соломі спочиваєм,

Про що лиш мріяли, тепер реально маєм,

Тому й палає наших душ огонь.

Той рай земний, де на замку кордон,

Це ти створив для нас, товаришу Наполеон.

Чотириногі тварі і пернаті

Завжди про тебе думкою багаті,

Серця в усіх нас б’ються в унісон:

В них ти живеш, товаришу Наполеон!

Наполеон загалом схвалив ці вірші й порадив написати їх великими літерами на стіні, протилежній тій, де були Сім Заповідей... Того ж дня ці полум’яні рядки були увічнені на вказаному місці, а над ними білою фарбою Крикунець ще й намалював портрет Наполеона у профіль.

Тим часом при посередництві Хитрика Наполеон вступив у складні переговори зі своїми сусідами. Стос колод все ще лежав непроданий. Фридерик поривався купити деревину раніше за Пілкінгтона, але трусився над кожним шелягом і намагався виторгувати її за дурницю. Водночас знову пішли чутки, що він та його наймити готують напад на Скотоферму з метою зруйнувати вітряк, будівництво якого викликало у нього неабиякі заздрощі. Ніхто не сумнівався, що Сніжок переховувався саме у Вовчому полі. Якраз посеред літа тварин потрясла сенсаційна звістка: три курки самі прийшли до садиби й зізналися, що Сніжок завербував їх для вбивства Наполеона. Терористок було негайно страчено, і водночас вжито додаткових заходів для забезпечення безпеки Наполеона. Відтепер його ліжко вночі охороняли четверо псів, по одному біля кожної ніжки, а молодому підсвинкові на ім’я Пелюсток доручено було знімати пробу з кожної страви, подаваної Вождеві, щоб запобігти небезпеки його отруєння.

Приблизно в цей же час стало відомо, що Наполеон вирішив продати деревину панові Пілкінгтону; крім того, він мав от-от скласти угоду про регулярний товарообмін між Скотофермою та Лисячим гаєм. Стосунки між Наполеоном і паном Пілкінгтоном, незважаючи на те, що вони підтримувалися виключно через Хитрика, стали майже дружніми. Тварини не довіряли панові Пілкінгтону, як і всім іншим панам, але все-таки віддавали йому перевагу перед паном Фридериком, якого і боялися, і ненавиділи. В міру того, як літо кінчалося й будівництво вітряка наближалось до свого завершення, зненацька ожили дедалі впертіші чутки про неминучість підступного нападу. Подейкували, що Фридерик найняв щонайменше двадцять чоловік, озброєних мисливськими рушницями, що він підкупив поліцію та магістрат, і що, коли йому вдасться захопити Скотоферму й заволодіти купчою грамотою, права власності за ним буде визнано негайно. Крім того, із Вовчого поля доходили жахливі історії щодо жорстокості, з якою пан Фридерик поводиться зі своїми тваринами. Розповідали, як він закатував до смерті стару коняку, заморив голодом кілька корів, живцем спалив собаку, кинувши її в піч, а вечорами розважається, влаштовуючи півнячі герці, попередньо прив’язавши до пазурів нещасних птахів леза бритв. Кров скипала від люті, коли тварини слухали про знущання з їхніх чотириногих товаришів; часом навіть лунали заклики згуртуватися й напасти на Вовче поле, щоб вигнати звідти варварів-людей і дарувати тамтешнім тваринам свободу. Але Крикунець завжди радив їм уникати нерозважливих дій і цілком покластися па мудру стратегію товариша Наполеона.

Так чи інакше, але загальна лють і ненависть до пана Фридерика скипала на Скотофермі, як бурхлива хвиля. Тож одного недільного ранку Наполеон з’явився в клуні і пояснив, що зроду не вступав у жодні переговори з Фридериком щодо продажу йому деревини; треба зовсім себе не поважати, зауважив він, щоб узагалі мати справу з таким мерзотником. Голубам, яких і досі посилали за межі ферми для поширення звістки про Великий Бунт, було категорично заборонено залітати до Лисячого гаю, а гасло «Смерть людству!» велено замінити іншим, а саме «Смерть Фридерику!» Наприкінці літа було викрито ще одну із Сніжкових диверсій: виявилося, що вся пшениця рясно засмічена бур’янами, — наслідок одного із ранішніх нічних відвідин Сніжка, коли йому вдалося підмішати до насіннєвого фонду сім’я диких трав. Гусак, викритий як Сніжковий таємний агент, визнав перед Крикунцем свою вину і тут же порішив із собою, проковтнувши кілька ягід пасльону. Того ж дня тварини дізналися, що Сніжок — усупереч вельми поширеній омані—ніколи не одержував медалі Герой Скотоферми Першого ступеня: в цю оману ввів усіх сам Сніжок, поширивши після Битви під Корівнею міф про свої «ратні подвиги». Насправді ж його не тільки не було нагороджено, а, навпаки, піддано загальному осуду за боягузтво, виявлене на полі бою. Щоправда, почувши таке, дехто із старіших тварин недовірливо перезирнулися, але Крикунець за хвилину пояснив маловірам, що це в них просто рецидив старечого склерозу.