Слава ЗСУ!

Нарешті, відчувши, що їй уже несила мовчати, Конюшина затягла «До бидла Англії». Решта тварин, що розташувалися довкола неї, підхопили пісню й проспівали її раз, другий підряд — дуже злагоджено, але тихо і сумно, як ніколи не співали раніше.

Вони саме доспівували її втретє, як у супроводі двох псів з’явився Крикунець і дав зрозуміти, що має повідомити щось надзвичайно важливе. Всі враз замовкли, й він оголосив, що згідно спеціальної постанови товариша Наполеона пісня «До бидла Англії» скасовується. Відтепер виконання її суворо заборонено.

Тварини не тямили себе від подиву.

— Чому? — вигукнула Муріелла.

— Тому що в ній уже відпала потреба, товариші, — коротко відказав Крикунець — «До бидла Англії» — це була пісня часів Великого Бунту. Та Великий Бунт успішно завершено. Останнім його актом було сьогоднішнє покарання зрадників. Наші вороги зазнали нищівної поразки, як зовнішні, так і внутрішні. В гімні «До бидла Англії» ми висловлювали своє прагнення до кращого суспільного ладу в майбутньому. Але нині такий лад уже збудовано. Отже нині ця пісня не має ніякого сенсу.

Незважаючи на страх, який їх охопив, деякі тварини готові були сперечатися, та саме в цю мить овечки затягли аж на кілька хвилин своє звичне «Чотири ноги — то добре, дві ноги — то кепсько», і коли вони скінчили, говорити вже нікому не хотілося.

З того вечора співання «До бидла Англії» повсюдно припинилося. Натомість поет Коротун склав іншу пісню, яка починалася такими словами:

Створена ти волею тварин, Скотофермо, твій я вірний син!

І саме її відтепер годилося співати щонеділі уранці при піднятті прапора. Та ні слова цієї пісні, ні її мелодія не могли заступити в душах тварин любого їм гімну «До бидла Англії».

Через кілька днів, коли трохи вщух страх, викликаний жорстокою розправою, декому із тварин пригадалося — чи то здалося, що пригадалося, — що у Шостій Заповіді було записано: «Хай жодна тварина не вб’є іншої тварини». І хоча жодна душа не наважилася навіть згадати про неї у присутності свиноти та собачні, тварини відчували, що ці вбивства явно їй суперечили. Конюшина попросила Бенджаміна прочитати їй Шосту Заповідь, а коли той за звичкою відмовився, буркнувши, що не хоче лізти у такі справи, Конюшина звернулася до кози Муріелли. Та прочитала їй заповідь, в якій значилося: «Хай жодна тварина не вб’є іншої тварини б е з п і д с т а в н о». Якимось чином останнє слово геть випало із пам’яті всіх тварин, хоча ніхто не міг сказати, що заповідь порушено: злигавшись із дворушником та ренегатом Сніжком, інші зрадники самі подбали про те, щоб для їхньої страти підстав було аж задосить.

Того року працювати довелось ще тяжче, ніж навіть минулого. Відбудова вітряка, стіни якого стали вдвічі товщі, вкладаючись при цьому у попередні строки і не полишаючи повсякденної роботи на фермі, вимагала пекельних зусиль. Були моменти, коли тваринам починало здаватися, що вони і працюють довше, і харчуються гірше, ніж за часів пана Джоунса. Та одного недільного ранку перед ними з’явився Крикунець, тримаючи у ратиці паперовий згорток, і зачитав їм, що виробництво продукції всіх видів зросло за цей час на двісті, триста і навіть п’ятсот процентів у порівнянні з дореволюційним минулим. У тварин не було жодної підстави не вірити йому, тим більше, що вони вже вельми невиразно пам’ятали, якими були умови життя на фермі до Великого Бунту. Однак були дні, коли їм хотілося, щоб цифр стало менше, а харчів хоч би трохи побільшало.

Всі Наполеонові постанови доводилися до свідомості тваринячих мас через Крикунця і ще одного кабанця. Наполеон показувався перед громадою не частіше, ніж двічі на місяць. Коли він виходив, його супроводжував не лише звичний собачий кортеж, але й чорний півень-сурмач, що крокував попереду й упереджував кожне Наполеонове слово гучним «Кукуріку». Подейкували, що й у маєтку Наполеон мешкав тепер окремо від інших. Їжу він приймав на самоті, якщо не рахувати двох прислужників-псів, які подавали йому на порцеляновому сервізі фірми «Краун Дербі», що стояв раніше у заскленому серванті у вітальні. Було також оголошено, що тепер окрім днів традиційних свят, рушничний салют відбуватиметься на день народження Наполеона.

Тепер про нього вже ніколи не говорилося як просто про Наполеона. Згадуючи його ім’я, годилося вживати офіційний титул «наш Вождь, товариш Наполеон», і свинота навперебій вигадувала для нього все нові й нові титули на кшталт «Батько Всіх Тварин», «Гроза людства», «Заступник кошар», «Друг каченят» і таке інше. У своїх промовах Крикунець не стримуючи рясних сліз, говорив про мудрість Наполеона, про глибоку любов, яку той відчував до всіх тварин, а надто до тих нещасних, які й досі животіють у рабстві й темноті на інших фермах. Стало звичкою складати подяку Наполеонові за кожну удачу чи бодай найменше досягнення. Можна було почути, як одна курка промовляла до другої: «Під проводом нашого Вождя, товариша Наполеона, я знесла п’ять яєць за тиждень»; або як дві корови, стоячи біля водопою, вигукували: «Спасибі товаришу Наполеону за те, що під його геніальним керівництвом вода стала такою смачною!». Загальні почуття всіх мешканців ферми знайшли своє втілення в новій поемі поета Коротуна. Називалася вона «Товариш Наполеон» і починалася так: