Слава ЗСУ!

Усі тварини хором підхопили «Вискакуй, Боксере, вискакуй!», та фургон уже набрав швидкості й одірвався від них. Важко сказати, чи розібрав Боксер, що кричала йому Конюшина, та його храп зник із заднього віконця, і стінки фургона здригнулись від глухих ударів із середини: це Боксер намагався пробити собі шлях на волю. Був час, коли б навіть від одного удару його могутнього копита весь цей фургон розсипався б на друзки, та ба! Невдовзі сили залишили його, і грюкіт копит почав завмирати, поки не припинився взагалі.

— Товариші, ну, послухайте хоч ви, товариші! — зарепетували у відчаї тварини, звертаючись до двох коней, які тягли фургон. — Схаменіться, товариші! Ви ж везете на смерть вашого брата!

Та дурні тварі були надто затуркані, щоб усвідомити те, що відбувається, і лиш у відповідь прищулили вуха та пришвидшили крок. Хтось був запропонував забігти їм наперед й зачинити залізні ворота, та пізно — за мить фургон уже проминув їх і виїхав на проїжджий тракт. Голова Боксера так і не з’явилася в задньому віконці.

А ще через три дні на фермі було оголошено, що він помер у ветеринарній лікарні у Віллінгдоні, незважаючи на всі зусилля, яких було докладено для врятування йому життя. Сам Крикунець, котрий, за його словами, не відходив від постелі хворого до останнього подиху, з’явився, щоб сповістити сумну звістку.

— Я зроду ще не бачив нічого зворушливішого, — мовив Крикунець, витираючи ратицею набіглу на око сльозу. —Я особисто не відходив від нього до останньої хвилини! Про що ми тільки не встигли поговорити! Та коли сили вже остаточно почали залишати його, він поманив мене копитом і прошепотів мені на вухо, ось на це саме вухо, товариші: «Як жаль, що я так і не побачу нашого вітряка в дії! Тож уперед, уперед, товариші! — додав він. — Вперед в ім’я Великого Бунту! Хай живе Скотоферма! Хай живе товариш Наполеон! Наполеон завжди правий». Це були його останні слова, товариші, — знову схлипнув Крикунець.

Зненацька вираз його писку враз змінився. Він перестав бігати по помосту, зупинив верткого хвостика й своїми гострими чорними очицями пильно оглянув присутніх.

До нього дійшли, мовляв він далі, ті нерозважливі й злісні чутки, що їх хтось поширював на фермі після евакуації Боксера. Хтось зауважив, що на фургоні, яким відвозили Боксера, було написано слово «Бойня», і одразу зробив скоростиглий висновок, що Боксера відправляють на шкуродерню. Просто неймовірно, товариші, просто неймовірно, що серед нас можуть бути такі наївні тварини.

— Як треба не знати товариша Наполеона, — обурено вигукнув він і знову, крутячи хвостиком, забігав по помосту, — як треба вміти не розуміти свого геніального Вождя, найкращого друга і батька всіх тварин, що хоч на мить припустити щось подібне! А пояснення — ось воно, товариші. До того, як цей фургон придбала ветеринарна лікарня, він і справді належав шкуродерові Альфреду Сіммонсу, давно покійному. А що в лікарні й досі не здогадалися замалювати старі надписи, то при чому тут ми з товаришем Наполеоном? Тепер, сподіваюся, товариші, вам усе ясно?

Як тільки все з’ясувалося, всі тварини зітхнули з величезним полегшенням. А коли Крикунець з усіма подробицями змалював, з якою гідністю прощався із життям Боксер, оточений загальною про нього турботою, які рідкісні медикаменти він одержував, оплачені Наполеоном, не глядячи, у них зникли останні сумніви, і смуток, що від них пішов їх бойовий друг і товариш, одразу полегшав від думки, що умер він щасливим.

Найближчої неділі на ранкову Асамблею з’явився Наполеон, який виступив з короткою поминальною промовою на честь Боксера.

— На жаль, — сказав він, — з технічних причин ми не можемо привезти назад останки нашого дочасно померлого товариша й поховати їх із належними почестями на фермі, але я вже наказав сплести із листя того лавру, що росте в нашім саду, великий лавровий вінок, який буде покладено на могилу товариша Боксера. Більш того, — провадив далі Наполеон, — в належний час на честь небіжчика свинями буде влаштовано спеціальний поминальний банкет. Я хочу закінчити цей свій виступ, товариші, цитатами із висловлювань покійного товариша Боксера, з якими він не розлучався все життя: «Я працюватиму ще краще», любив повторювати товариш Боксер. А ще він завжди говорив: «Товариш Наполеон завжди правий». Думаю, я не помилюсь, коли висловлю припущення, що ці світлі думки покійного товариша стануть у нас крилатими фразами, які завжди будуть у всіх на устах.

В день, призначений для банкету, зранку приїхав із Віллінгдона бакалійний фургон і привіз великий дерев’яний ящик, який тут же було занесено до садиби. Коли стемніло, звідти на всю ферму долунали звуки співу, дедалі гучнішого і незграйнішого. Потім спів узагалі припинився, з відкритих вікон у ніч полетіли хрипкі лайливі вигуки й звуки глухих ударів, супроводжувані лютими зойками та верещанням. Схоже було, що там зчинилася жорстока бійка. Десь близько півночі весь дім немов струснуло від брязкоту розбитого скла, після чого світло в усіх вікнах умить погасло. До полудня наступного дня ніхто із свиней не з’являвся на дворі ферми, де з самого ранку пішла гуляти чутка, що напередодні свинота купила собі цілий ящик віскі, невідомо де роздобувши гроші.