Слава ЗСУ!

І все-таки надія не залишала тварин. Більш того, ні за яких обставин вони ні на мить не втрачали солодкого почуття своєї обраності і навіть своєї винятковості. Адже, як не кажіть, ні в усій їхній окрузі, навіть в усій Англії не було іншої скотоферми, якою б і володіли, і керували самі тварини. Жодне з них, від малят до новоприбулих, куплених на фермах за десять і двадцять миль від Скотинячого хутора, — не забували про честь, яка випала на їхню долю. І при самих лише звуках рушничного салюту, при самому вигляді зеленого прапора, що майорів над їхніми головами, їхні серця сповнювалися неминущих гордощів, а думками вони поверталися до тої далекої героїчної роботи в підпіллі, до драматичних подробиць Великого Бунту й повалення тиранії пана Джоунса, написання Семи Заповідей, великих битв, у яких двоногі агресори зазнали нищівної поразки. Мрії про світле майбутнє, що живили їхніх пращурів, продовжували жити і в душах нащадків. Віра Республіки Тварин в провіщене старим пророком Мером, коли зелені лани Англії вже не топтатимуть людські ноги, не вмирала. Рано чи пізно, але цей час настане, байдуже, коли це буде — за життя нині сущих тварин чи вже після їхньої смерті, але день остаточної перемоги неодмінно прийде. І хоча ніхто б з них не наважився заспівати вголос «До бидла Англії», всі мешканці ферми знали не лише мелодію гімну, але й усі його слова, тож, можливо, дехто й мугикав його собі під ніс, коли нікого не було поруч. Так, життя їхнє було важке, і далеко не всі їхні сподівання справдилися, але вони усвідомлювали, що відрізняє їх від двоногих тиранів; якщо їм і доводилося тяжко працювати, то принаймні на самих себе. Ніхто з них не ходив на двох ногах. Ніхто не називав іншого «Хазяїн». Всі були рівні.

Якось на початку літа Крикунець наказав овечкам іти за ним й повів усю отару у віддалений кінець ферми, густо порослий молодим березняком. Під наглядом Крикунця овечки провели там цілий день, поскубуючи молоді пагони. Під вечір отара, було, рушила до ферми, але всім вівцям було велено залишатися на місці, з огляду на гарну погоду. Так вони провели в березняку цілий тиждень, протягом якого їх не бачив ніхто з решти тварин. Із ранку до вечора із ними невідступно був Крикунець.

— Ми з ними розучуємо нову пісню, — пояснив він, — тож краще, хай, ніхто не заважає.

І от одного чудового вечора, якраз після повернення отари, коли після трудового дня скотина поволі тяглася додому, всі почули несамовите іржання, що долинало з подвір’я. Скотина приголомшено зупинилася. Це був голос Конюшини. Зненацька вона заіржала знову, і все стадо . Щодуху кинулось до ферми. Увірвавшись у двір, вони побачили те, що й викликало такий жах у Конюшини. Це була свиня, яка крокувала на задніх ногах.

Помилитися було неможливо: всі одразу впізнали Крикунця. Трохи незграбно, можливо, через брак звички носити пузо в вертикальному положенні, але вельми вправно балансуючи, він пройшов по двору. А ще за хвилину із дверей садиби вигулькнула ціла вервечка свиноти — всі так само пересувалися на задніх ногах. Деяким із них це вдавалося краще, іншим гірше, дехто, здавалося, от-от знову стане на всі чотири, якщо йому не дати палиці, врешті всі вони цілком успішно зробили коло по двору. І нарешті розлігся собачий гавкіт й урочисте кукурікання чорного півня, який возвістив про вихід самого Наполеона. Пихато зиркаючи туди й сюди, він велично прочвалав через весь двір в тісному оточенні грайливих псів.

В правій горішній ратиці Наполеон тримав нагая.

Мертва тиша вмить запала на фермі. Збентежені, перелякані тварини, збившись докупи, не вірячи власним очам, спостерігали, як подвір’ям поволі просувається на двох ногах довга процесія свиней. Здавалося, весь світ перевернувся догори дриґом. Та нарешті, коли минув первісний шок і коли, незважаючи ні на що — ні на страх перед псами, ні на виховану довгими роками звичку ніколи не скаржитись, ніколи не нарікати, щоб там не сталося — почулися слова протесту. І саме в цю мить, немов по команді, вівці заходилися одностайно мекати, скільки було духу:

— Чотири ноги — добре, дві ноги — краще! Чотири ноги — добре, дві ноги — краще! Чотири ноги — добре, дві ноги — краще!

Мекання тривало без зупинки хвилин з п’ять. І коли вівці нарешті затихли, час для протестів було прогаяно, оскільки свині вже прямували назад до садиби.

Бенджамін відчув, як хтось ткнув носом йому в плече. Він оглянувся. Це була Конюшина. Її закислі очі були каламутніші, ніж звичайно. Не кажучи ані слова, вона обережно взяла його за гриву й потягла за клуню, де було написано Сім Заповідей. За кілька хвилин вони вже стояли біля засмоленої стіни, всіяної білими літерами.