Слава ЗСУ!

— Товариші, — мовив Сніжок, — уже пів на сьому і на нас чекає довгий день. Сьогодні ми почнемо косовицю сіна. Але до того ми повинні розглянути одне загальне питання.

І свині повідомили, що впродовж останніх трьох місяців вони вчилися читати й писати за старим пошарпаним «Правописом», знайденим на смітнику — колись підручник цей належав дітям пана Джоунса. Наполеон наказав принести банки чорної та білої фарби й попрямував до залізних ґратчастих воріт, за якими починався проїжджий тракт. Потім Сніжок, котрий спостиг каліграфію краще за інших, узяв між ратиці правої передньої ноги пензля і, зачорнивши напис «Ферма «Статок» на горішній перекладині воріт, вивів натомість великими літерами «СКОТОФЕРМА». Так відтепер мало називатися їхнє поселення. Після цього вони повернулися на ферму й Наполеон та Сніжок звеліли принести дерев’яну драбину та притулити її до задньої стінки великої клуні. Кнури пояснили, що під час своїх тримісячних студій встигли ще й сформулювати основні принципи скотинізму, звівши їх до Семи Заповідей. Тепер ці Сім Заповідей буде увічнено на стіні клуні: в них знайде своє втілення той Основний Закон, за яким відтепер і довіку житиме й працюватиме вся громада. Після кількох невдалих спроб (бо ж не так легко свині балансувати на драбині!). Сніжок спромігся все-таки піднятися нагору й узявся до роботи. Кількома сходинками нижче стояв Крикунець, тримаючи в обох передніх кінцівках ту чи ту банку з фарбою. Заповіді було написано на просмоленій дочорна стіні великими білими літерами, добре видними на відстані тридцяти ярдів. Ось як вони виглядали:

СІМ ЗАПОВІДЕЙ

1. Усякий, хто ходить на двох ногах, твій ворог.

2. Усякий, хто ходить на чотирьох ногах або має крила, твій друг.

3. Хай жодна тварина не носить одягу.

4. Хай жодна тварина не спить у ліжку.

5. Хай жодна тварина не п’є спиртного.

6. Хай жодна тварина не вб’є іншої тварини.

7. Усі тварини рівні між собою.

Написано це було надзвичайно охайно, і, за винятком незначних описок у словах «ДРУГ» та «ОДЯГ», жодних інших помилок не було. Далі, щоб уся громада краще засвоїла Заповіді, Сніжок уголос прочитав їх по черзі, як тільки зліз на землю. Всі присутні щоразу кивали, висловлюючи свою цілковиту згоду, а хто був кмітливіший, той, не гаючи часу, заходився вивчати Заповіді напам’ять.

— А тепер, товариші, — вигукнув Сніжок, відкидаючи геть пензля, — давайте всі на луг! Закінчити сіножать швидше, ніж це вдавалося Джоунсу та його наймитам, — це справа нашої честі, нашої доблесті, нашого геройства, всіх нас, — і кожного з нас, товариші!

Та саме в цю мить три корови, які вже давненько тужливо переступали з ноги на ногу, почали голосно мукати. Їх не доїли вже цілу добу, і їхнє вим’я мало не розривалося від молока. По короткій виробничій нараді кнури послали за відрами й вельми успішно, як на перший раз, подоїли корів: при цьому виявилося, що свинячі ратиці якнайкраще пристосовані до такої роботи. Невдовзі п’ять відер наповнилися жирним спіненим парним молоком, на яке решта тварин дивилися з неприхованим інтересом.

— А куди піде це молоко? — не втримався хтось із них.

— Пан Джоунс інколи підливав його нам у кормушки, — промовила котрась із квочок.

— Годі турбуватися про такі дрібниці, товариші! — вигукнув зненацька сам Наполеон, заступаючи собою відра. — Можете бути впевнені в одному: це молоко не пропаде. Та в даний момент, товариші, для нас проблема сіножаті незрівнянно важливіша, ніж проблема молока. Зараз товариш Сніжок поведе вас усіх на луг. Я особисто наздожену вас за кілька хвилин. Тож уперед, товариші! Сіножать не чекає!

І тварини всі, як одна, рушили на луг, де аж до спадсонця збирали сіно. А повернувшись пізно увечері додому, вони виявили, що молока як і не було!

О, скільки праці та поту коштувало їм скосити сіно й згребти його у стоги! Та їхні зусилля не пропали марно, а заскиртували вони більше, ніж будь-коли сподівалися.

Що там казати, труднощів вистачало: адже весь реманент було розраховано на людей, а не на тварин, і далебі, головною перешкодою було те, що ніхто з них не міг працювати, стоячи на задніх ногах. Та у свиней стало кмітливості розв’язати й цю кардинальну проблему. Що ж до коней, то їм була відома кожна купина на лузі, а на косовиці й скиртуванні вони зналися незрівнянно краще, ніж пан Джоунс та його наймити. Фізично свинота не працювала, але вся організація робіт та керування ними стали природною місією свиней, глибоких і всебічних пізнань яких не заперечував ніхто. Боксер із Конюшиною впрягалися в косарку чи сінотяг (годі й казати, що ні про батіг, ні про віжки в ті дні ніхто й не думав!) і акуратно, смуга за смугою, проходили весь луг, супроводжувані кимось із свиноти, відповідальним за виконання норми: той ішов позаду й раз у раз вигукував: «Жвавіш, товаришу, жвавіш!» або «Не так швидко, товаришу, не так швидко!» — у залежності від конкретних обставин. Усі виснажувались до краю, косячи сіно та скиртуючи його. Навіть кури й качки, і ті снували з ранку до вечора лугом, зносячи звідусіль до купи загублені стебельця. Саме завдяки такій дружній праці сіножать того року скінчили на цілих два дні раніше строку, звичайного за часів Джоунса та його наймитів. Більш того — такого урожаю ферма «Статок» не знали ще ніколи! Ніде не було залишено нескошеного, не загублено жодної травинки, гостроокі кури й качки не проминули жодної стеблини. І за весь час сіножаті жодна худобина не вкрала і не з’їла потай бодай найменшого пучка сіна.