Слава ЗСУ!

Хоча маю виправдання, всі ці дари данайців приймала одна з моїх обгорток. Я мовчав, за мене говорила машкара, відмінна від мого автентичного, людського. Ця маска однією рукою брала дари, іншою стуляла мені рота. Мовчав – хоча мав слово і кричав – бо не міг докричатися, бо мене огорнула незліченна кількість цих оболонок, які, нажаль теж мали право голосу.

Буття мого «Я», основний вектор мого осердя, розпалося на обгортки. Весь був розбитий на ці недоїдки, а цілий плід, все моє людське або не бачили, або відмовлялися бачити.

У оточуючих з жахом спостерігав схожу ситуацію. З близькими людина може і буде чесна, з собою – ніколи, справжній безлад викликає кількість «я», яка тотожна цим обгорткам. Все нагадує два дзеркала, які стоячи одне навпроти одного, клонують себе до безмежності. Де клон, де справжнє «я», де обгортка?

Коли мені давали ці тяжкі ключі від автомобіля, на мені вже була потрібна для такої ситуації обгортка. Витягти її із себе мені допоміг У. Собаці була до снаги саме ця оболонка. Він кайфував від смаку моїх емоцій, що проходили через її призму. Єдиним способом підняти настрій У. було моє перевтілення в таки спосіб. Пес був в залежності від цього їдла, тому і вимагав його від мене, погрожуючи розправою.

Триматися людиною допоміг Храм, який зусиллям волі й віри серцем знаходив у русі річки, вітру, сонця, в посмішці випадкового перехожого чи звуці бджоли, яку напоїла квітка. Храм був усюди, але двері до нього важко відкрити, бо мав здихатися всіх своїх огорток і собаки. Позбавившись цього тягаря, відчиняв браму й зливався з гармонією, що передавалася словами-квітами оточуючих стін, які мовили вібраціями й теплом.

Але у світі собачих стежок й обгорток я був головним церковним фінансистом з усіма атрибутами, емоції від володіння якими годували мого У., що водночас нищило мене

Зараз я сиджу при повному місяці, в тіні церкви. Праворуч купол з місяцем-німбом, ліворуч У., він занепокоєний моїми роздумами і пропонує провести останній бій. Боротьба починається, невдовзі моя свідомість потрапляє до паралельної дійсності, де мене пронизує тлум думок.

Досліджуючи собачі стежки, второпав одну з основних причин, чому ці тварини перебігають від одного хазяїна до іншого. Емоції облудника – чим ближча людина до лицемірства, тим ласовішими стають її емоції для собак. Коли ти стаєш повним облудником, тебе проковтує тварина, залишаючи плентатись на шерсті в постаті маленької людинки. Так було на моєму процесі у Високому суді, здоровенна чорна псина з ледь помітним чоловічком, розміром з блоху – суддя.

Обгортка ханжи – основна причина буття цих собак. Ось чому весь свій зрілий вік мене переслідує собака разом з моїми обгортками. У. після себе залишає собачу стежку, а мої обгортки – людські кроки. Це все починає крутитися довкола осі мого життя.

Смерть. Я відчуваю перед собою смерть через незліченну кількість обгорток і запаху У. Час від часу вони знаходять мене за собачими стежками. Оболонки пересікають простір і час, як це трапилося з молодим Дем’яном. Я вислуховую, сповідую чи дискутую з ними, деякі хочу знищити, деякі нищать мене і займають моє місце. Тепер не знаю, я – це я, чи просто одна з обгорток?

Та чи має це значення, коли поряд Храм, Бог і Міріам, коли я можу доторкнутися до них. Ці дотики спалюють на мені всю ханжейську машкару й дозволяють дихати зоряним небом. Від цих дотиків мені вдалося втратити свою рясу, собаку У., всі мережі облудництва. Так, я ще відчуваю присутність смерти, але вона поволі залишає мене, забравши тіло разом з непосильним для мене тягарем.