Слава ЗСУ!

Щось нічого з цією справою у мене не виходить.

Мій друг говорив найщирішим і найнезацікавленішим тоном. Степлтон все ще не зводив з нього погляду. Потім він звернувся до мене:

— Я охоче запропонував би віднести бідолаху до нас, але це так налякає сестру, що, мабуть, не варто цього робити.

Якщо ми чимось прикриємо йому обличчя, то до ранку з ним нічого не трапиться.

Так і було зроблено. Відхиливши гостинне запрошення Степлтона завітати до нього, ми з Холмсом рушили до замку Баскервілів, давши натуралісту можливість повертатися додому самому. Пройшовши трохи і озирнувшись назад, ми побачили його постать, що рухалася безкраїм пустищем, і самотню чорну пляму, що залишилась на посрібленому місячним сяйвом схилі,— то лежала людина, яка загинула такою жахливою смертю.

Р о з д і л 13

СІТІ РОЗСТАВЛЕНО

— Ось ми й зійшлися врукопаш,— мовив Холмс, коли ми простували пустищем до баскервільського замку. — Але ж яка в цього чоловіка витримка! Як швидко він опанував собою, хоч мав би бути неабияк приголомшений, коли побачив, що його жертвою стала зовсім не та людина!

Я казав вам ще в Лондоні, Вотсоне, і тепер повторюю знову: у нас ще не було такого гідного нашої зброї ворога.

— Мені шкода, що він вас побачив.

— Я спочатку теж пошкодував про це. Але уникнути зустрічі було неможливо.

— А як, на вашу думку, на його планах позначиться те, що він знає про вашу присутність у цих місцях?

— Це може або примусити його бути обережнішим, або підштовхне до відчайдушних і негайних дій. Як і більшість не обділених розумом злочинців, він, очевидно, схильний надто покладатися на свою кмітливість, а тому вважає, що цілком нас обдурив.

— А чому б нам зразу не заарештувати його?

— Любий Вотсоне, ви народжені людиною дії. Ваші інстинкти завжди спонукають вас до найенергійніших вчинків. Але припустімо, для прикладу, що сьогодні вночі ми його заарештуємо. Яку це, кінець кінцем, дасть нам користь? Ми нічого не зможемо довести. От у цьому й полягає диявольська хитрість. Якби Степлтон мав собі за підпомагача людину, ми змогли б добути якісь докази, але якщо ми витягнемо на світ Божий собацюру, то це нам аж ніяк не допоможе накинути зашморг на шию його хазяїну.

— Але ж ми маємо докази.

— Ми не маємо навіть їхньої тіні — лише здогади й припущення. Та нас просто засміють у суді, якщо ми поткнемося туди з подібними свідченнями й доказами.

— У нас є сер Чарльз.

— Його знайдено мертвим без ніяких ознак насильницької смерті. Ми з вами знаємо, що він помер зі страху, знаємо також, що саме його налякало, але як переконати в цьому дванадцятьох флегматиків — присяжних засідателів? Які докази того, що до злочину має стосунок собака? Де сліди його зубів? Звичайно, нам з вами відомо, що собаки не кусають мертвих і що сер Чарльз вмер ще до того, як той пес наздогнав його. Ми повинні довести все це, а зробити цього не можемо.

— Ну, а сьогоднішній вечір?

— Він нічого особливого нам не дав. Знову ж таки немає прямого зв'язку між собакою і смертю. Собаку ми не бачили. Ми його чули, але нікого не зможемо переконати, що він гнався за каторжником. Адже й причин для цього нібито не існує. Ні, мій друже, ми повинні визнати факт: поки що складу злочину немає, але щоб виявити його, треба не пошкодувати сил і ризикнути.

— Що ж ви пропонуєте?

— Я покладаю великі надії на те, що для нас може зробити місіс Лаура Лайонз, коли дізнається про справжній стан справ. Крім того, в мене є й власний план. Не треба загадувати наперед, але я сподіваюсь, що не пізніше як завтра перемога буде нарешті за мною.

Більше нічого з Холмса я не зміг витягнути, і він, поринувши в свої думки, мовчки дійшов аж до воріт баскервільського замку.

— Ви зайдете?

— Так, не бачу рації ховатися далі. Але ще одне слово, Вотсоне. Нічого не кажіть про собаку серові Генрі. Нехай думає про причини смерті Селдена те саме, що Степлтон хотів би, щоб думали ми. Йому потрібна буде вся його мужність, щоб витримати випробування, яке чекає на нього завтра, коли він, якщо я правильно пам'ятаю ваш звіт, піде до цих людей на обід.

— Мене теж туди запрошено.

— Ви повинні відмовитись, нехай сер Генрі йде сам. Це легко влаштувати. Ну, на власний обід, бачу, ми надто запізнилися, але повечеряти нам обом не зашкодить.

Сер Генрі не стільки здивувався, скільки зрадів появі Шерлока Холмса, бо вже кілька днів чекав, що той, дізнавшись про останні події, в Лондоні не затримається. А проте баронет зачудовано звів брови, коли дізнався, що мій друг не тільки не має з собою ніякого багажу, а й не пояснює, чим зумовлено його відсутність. Спільними зусиллями Холмса було забезпечено всім, що йому було треба, і за пізньою вечерею ми розповіли серові Генрі стільки з відомого нам, скільки йому необхідно було знати. Але спочатку мені довелося виконати один неприємний обов'язок — розповісти Беррімору і його дружині про смерть Селдена. Дворецький зустрів цю звістку з явною полегкістю, а місіс Беррімор гірко заплакала, закривши обличчя фартушиною. Для всього світу Селден був злочинцем, напівтвариною-напівдияволом, але для неї він завжди залишався маленьким норовливим хлопчиком з її юності, дитиною, яка чіплялася за її руку. Воістину безнадійно зіпсований лише той чоловік, якого не оплаче жодна жінка.