Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Собака Баскервілів

— Відтоді як Вотсон уранці кудись поїхав, я цілий день нудився в чотирьох стінах,— сказав баронет. — Як на мою думку, мене слід похвалити, бо я дотримав своєї обіцянки.

Якби я не дав слова не виходити з дому самому, то міг би провести вечір значно веселіше — Степлтон надіслав мені записку, запрошуючи до себе.

— Авжеж,— ви провели б вечір значно веселіше, в цьому я не маю сумніву,— сухо відказав Холмс. — До речі, мені здається, ви не цінуєте те, що ми оплакували вас, стоячи біля людини із скрученими в'язами.

Сер Генрі широко розплющив очі:

— Як це?

— А так. Бідолаха був у вашому одязі. Боюсь, у Беррімора, який дав його каторжнику, можуть бути неприємності з поліцією.

— Навряд. Наскільки я знаю, там не було міток.

— Що ж, йому пощастило, і не тільки йому, а й усім вам тут, оскільки всі ви в цьому випадку є порушниками закону. Я не впевнений, що мій найперший обов'язок як чесного детектива не полягає в тому, щоб заарештувати всіх, хто є в будинку. За неспростовні викривальні документи можуть правити листи Вотсона.

— Але ж у якому стані наша власна справа? — спитав баронет. — Чи вдалося вам хоч трохи її розплутати? Ми з Вотсоном, відколи приїхали сюди, ще нічого не зробили.

— Думаю, в скорому часі я матиму змогу зробити становище набагато для вас зрозумілішим. Справа виявилася надзвичайно важкою і неймовірно складною. Ще й досі в ній залишається кілька пунктів, що тонуть у мороці, але він все одно ось-ось розвіється.

— Вотсон, певно, розповів вам про один випадок. Ми чули в пустищі собаку, тож можу заприсягтися, що не все є порожнім марновірством. На Заході мені доводилося мати справу з собаками, і коли я чую, як пес гавкає, то знаю, що це за один. І якщо вам вдасться надіти намордник на цього собаку й посадити його на ланцюг, я буду готовий будь-де заприсягтися: ви найкращий детектив у світі.

— І намордник я на нього надіну, і на ланцюг посаджу — тільки допоможіть мені.

— Я зроблю все, що ви скажете.

— Дуже добре. Але я вас попрошу слухатися мене сліпо, не питаючи, чому й навіщо.

— Як вам буде завгодно.

— Якщо ви так зробите, то, думаю, ми швидко розв'яжемо нашу маленьку проблему. Не маю сумніву, що...

Холмс раптом замовк і пильним поглядом втупився кудись поверх моєї голови. Лампа світила просто йому в обличчя — вкрай напружене й непорушне, воно могло б належати справжній класичній статуї і було втіленням тривоги й надії.

— Що трапилося? — в один голос вигукнули ми з сером

Генрі.

Коли Холмс опустив очі, я побачив, що він намагається вгамувати якесь внутрішнє хвилювання. Обличчя в нього було спокійне, але очі світилися торжеством.

— Пробачте, але я на цьому знаюсь і я в захопленні,— сказав він, показавши рукою в бік галереї портретів, що висіли на протилежній стіні. — Вотсон ніяк не хоче припустити, що я розуміюся на живопису, але це звичайні заздрощі, просто наші погляди на цей предмет не збігаються. Але портрети справді чудові.

— Радий чути це,— мовив сер Генрі, з деяким здивуванням глянувши на мого друга. — Не буду удавати, ніби я дуже багато тямлю в картинах, от у конях чи бичках — то інша справа. Навіть не уявляв, що ви знаходите час для таких речей.

— Я знаю, який живопис гарний, а який поганий, і зараз бачу саме гарний живопис. Присягаюсь, ота дама в синій шовковій сукні належить пензлю Неллера, а товстий джентльмен у перуці — то Рейнольдс. Це, очевидно, фамільні портрети?

— Так, усі до одного.

— І ви знаєте, хто на них?

— Беррімор добре мене потренував, і я, гадаю, можу відповісти свій урок без помилок.

— Хто отой джентльмен з підзорною трубою?

— То контр-адмірал Баскервіль, який служив під командою адмірала Родні у Вест-Індії. А он той у голубому сюртуці і з сувоєм паперів — сер Вільям Баскервіль — голова комісії Палати громад за Пітта.

— А цей кавалер навпроти мене, у чорному оксамитовому камзолі з мереживом?

— О, вам треба знати про нього. Це причина всіх наших нещасть — лиходій Гуго, від якого почалася легенда про собаку Баскервілів. Ми його, очевидно, ніколи не забудемо.

Я з цікавістю й деяким здивуванням втупився у портрет.

— Боже мій! — мовив Холмс. — Він здається досить спокійним, лагідним чоловіком, але, насмілюся сказати, в погляді є щось диявольське, я уявляв його кремезнішим хлопцем і розбишакою.

— Портрет справжній, сумнівів тут бути не може, бо на зворотному боці написано його ім'я і дата — тисяча шістсот сорок сьомий рік.

Решту вечора Холмс говорив мало, але портрет гульвіси Гуго, здавалося, зачарував його, і коли ми сиділи за вечерею, він майже не спускав з нього очей. Проте познайомитися з ходом думок мого друга я зміг тільки пізніше, коли сер Генрі пішов до себе в кімнату. Взявши свічку з своєї спальні, Холмс повернувся разом зі мною в трапезну й підніс її до потемнілого від часу портрета.

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!