Слава ЗСУ!

    —  А до того ж,— вів далі проникливий Клод,— що це за посаг, який має  коштувати  три  флорини  та  ще  й  для  дитини   благочестивої  вдови? Відколи це вдови з цієї общини почали мати немовлят?

    Жеан удруге спробував пробити кригу.

    —  Ну,  нехай уже так,  мені потрібні  гроші,  щоб  піти  сьогодні  ввечері до Ізабо-ла-Тьєррі у Вальд-д'Амур.

    — Мерзенний розпуснику! — вигукнув священик.

    —  ANAГNEIA,— підтвердив Жеан.

    Це слово, запозичене, може, не без лукавства зі стіни келії, справило на священика дивне враження: він закусив губу й почервонів від гніву.

    —  Ідіть,— сказав він нарешті Жеанові,— я чекаю  на одну людину. Школяр зробив останню спробу:

    —  Брате Клод, дайте мені хоч скільки-небудь,  я не маю за що пообідати.

    —  А на чому ви зупинилися в декреталіях Граціана? — Я загубив свої зошити.

    —  Що ви вивчаєте з латинської літератури?

    —  У мене вкрали мій примірник Горація.

    —  А як з Арістотелем?

    —  Отакої!  А хто,  брате,  з отців церкви твердив,  що єресі всіх часів знаходили  притулок   у  нетрях  Арістотелевої  метафізики?   Погань  Арістотель! Я не бажаю, щоб його метафізика похитнула мою віру.

    —  Молодий  чоловіче,— сказав  архідиякон,— під  час  останнього  в'їзду короля,   в  одного  з  придворних,   Філіппа  де  Комін,   на  попоні   коня  було вишито девіз: «Хто не працює, хай не їсть». Подумайте  над цим!

    Опустивши очі й приклавши палець до вуха, школяр з сердитим виглядом хвилинку помовчав і раптом з проворством трясогузки обернувся до Клода:

    —  Отже,  милий  брате,  ви відмовляєте  мені навіть в одному жалюгідному сольді, на який я міг би купити шматок хліба у булочника?

    —  Хто не працює, хай не їсть.

    При   цій   відповіді   невблаганного   архідиякона   Жеан   затулив   обличчя руками, немов жінка, що плаче, і голосом, сповненим відчаю, вигукнув: 'Ouououououoi!

    —  Що це означає, пане? — спитав Клод, здивований такою вихваткою.

    —  Прошу, я вам скажу,— відповів школяр, підвівши на  нього зухвалі очі,  які  він  щойно  натер  кулаками,  щоб  вони  здавалися   заплаканими.— Це грецькою, це анапест Есхіла, який чудово відтворює відчай.

    І при цих словах він зайшовся таким шаленим і розкотистим реготом, що примусив усміхнутися  й  архідиякона.  Клод відчув свою провину:   для чого він так розпестив цю дитину?

    —  О, добрий брате Клод,— знову промимрив Жеан, підбадьорений цією усмішкою.— Погляньте на мої діряві черевики. Черевик, який просить каші, яскравіше   свідчить   про   трагічне   становище   героя,   ніж   грецькі   котурни.

    До архідиякона швидко повернулась його звичайна суворість.

    —   Я пришлю вам нові черевики, але грошей не дам,— сказав він.

    —  Ну хоча  б одну жалюгідну  монетку,— благав  Жеан.— Я  вивчу  напам'ять   Граціана,   я   віритиму   в   бога,   стану   справжнім   Піфагором   щодо-вченості  та  доброчесності.  Але,   благаю,  хоч  би  одну  монетку!   Невже  ви хочете, щоб паща голоду, яка  розверзлася переді мною,  чорніша, смердю-чіша й глибша, ніж пекло, ніж чернечий ніс, поглинула мене?

    Клод, насупившись, похитав головою:

    —  Хто не працює...

    Жеан не дав йому скінчити.

    —  А,  так!—вигукнув  він.— Тоді  до  біса  все!   Хай  живуть  веселощі! Я засяду в шинку, битимусь, битиму посуд, ходитиму до дівчат!

    Він   кинув   шапчиною   об   стіну   і   заклацав   пальцями,   немов   кастаньєтами.

    Архідиякон похмуро глянув на нього:

    —  Жеане, ви не маєте серця.

    —  У такому  разі  мені,   якщо  вірити  Епікурові,  бракує  чогось  невідомого, зробленого з чогось такого, що не має назви.

    —  Жеане, вам слід серйозно подумати про те,  щоб виправитись.

    —  Ото   дурниці! — вигукнув   школяр,   переводячи   погляд   з   брата   на реторти на вогнищі.— Тут усе порожнє — і думки, і пляшки!

    —  Жеане,  ви котитесь по дуже похилій площині. Чи  знаєте ви,  куди ви йдете?

    —  У шинок,— відповів Жеан.

    —  Шинок веде до ганебного стовпа.

    — Це такий самий ліхтарний стовп, як і всякий інший, і, можливо, саме з його допомогою Діоген і знайшов би людину[129], яку шукав.

    —  Ганебний стовп веде до шибениці!

    —  Шибениця — коромисло   терезів,   до   одного   кінця   якого   підвішено людину, а до другого — земну кулю! Навіть приємно бути такою людиною.

    —  Шибениця веде в пекло!

    —  Це велике вогнище, та й годі.

---