Слава ЗСУ!

    Нещасна дівчина відчула себе настільки забутою богом і людьми, що її голова безсило, як мертва, впала на груди.

    Кат і лікар підійшли до неї одночасно. А обидва помічники почали поратися в своєму огидному арсеналі.

    При брязкоті цих страхітливих залізних знарядь нещасна дівчина здригнулася,  наче  мертва  жаба,  яку  вдарило  гальванічним   струмом.

    —  О   мій   Феб! —прошепотіла   вона   так,   що   її  ніхто  не  почув.  Потім    вона    знову    заціпеніла,    нерухома    й    мовчазна,    немов    мармурова статуя.

    Це видовище могло б зворушити навіть кам'яне серце, та не серце суддів. Здавалося, що бідну грішну душу допитує сам сатана при криваво-червоному світлі пекла. Нещасне тіло, в яке збиралося вп'ястися все це жахливе зборище пилок, коліс, козел; ніжна, чиста, тендітна істота, якою готувалися заволодіти грубі лапи катів і лещат. Бідолашне просяне зернятко, яке людське правосуддя віддавало на розмелювання страхітливим   жорнам  тортур!

    Тим часом мозолясті руки помічників П'єрра Тортерю грубо оголили її чарівну маленьку ніжку, яка своєю спритністю й красою стільки разів захоплювала   людей   на   перехрестях   Парижа.

    —  Шкода! — буркнув кат, розглядаючи її витончені й ніжні лінії. Якби  архідиякон був  тут  у   цю  хвилину,  він,  напевно,   згадав  би  про свій символ павука та мухи. Незабаром нещасна крізь туман, що застилав їй очі, побачила, як до неї підсунувся «іспанський чобіт» і як її ніжка, вкладена між двох окутих залізом брусів, зникла в страхітливому приладі. Тоді жах повернув їй сили.

    —  Скиньте   це! — крикнула   вона   і,   випроставшись,   вся   розхристана, додала:— Згляньтеся!

    Вона рвонулася вперед, щоб упасти до ніг королівського прокурора, але її ногу було затиснуто у важкій дубовій окутій залізом колодці, і вона впала на неї безсила, мов бджола, до крильця якої прив'язали свинець.

    За знаком Шармолю її знову поклали на ложе, і дві грубі руки прив'язали її до ременя, що звисав із склепіння.

    —  Востаннє, чи визнаєте ви свої злочини? — спитав Шармолю із своєю незворушною добродушністю.

    —  Я невинна.

    —  У такому разі, мадемуазель, як можете ви пояснити обставини, що вас   викривають?

    —  На жаль, монсеньйоре, я не знаю.

    —  Отже, ви заперечуєте?

    —  Усе!

    —  Починайте,— промовив Шармолю до П'єрра.

    П'єрра повернув рукоятку механізму, «іспанський» чобіт стиснувся, і з грудей нещасної вирвався один з тих жахливих криків, що його не можна описати жодною мовою світу.

    —  Зупиніться,— наказав  Шармолю  катові.   І,   звернувшись  до   циганки, спитав:—Зізнаєтесь?

    —  У  всьому!—вигукнула   бідолашна   дівчина.— Зізнаюся!   Зізнаюся! Тільки змилуйтесь!

    Ідучи на тортури, вона не розрахувала своїх сил. Бідна дитина, життя її досі було таким радісним, безжурним, приємним, і перший же біль її зломив!

    —  Почуття людяності зобов'язує мене попередити  вас,— зауважив королівський прокурор,— що,  зізнавшись, ви  не уникнете смертного вироку.

    —  Знаю!—промовила вона і знову впала на шкіряне ложе, ледь жива, перегнувшись, повиснувши  на ремені,  застебнутому на її грудях.

    —  Ну,   моя   красуне,   підведіться   трохи,— сказав   метр   П'єрра,   піднімаючи її.— Ви дуже подібні зараз до золотого ягнятка на ордені, що висить на шиї герцога Бургундського.

    Жак Шармолю підвищив голос:

    —  Протоколісте, записуйте! Циганська дівчино, ви визнаєте, що брали участь у диявольських трапезах, шабашах і пекельному  чаклунстві  разом із злими духами, потворами та вампірами? Відповідайте!

    —  Так,— промовила вона настільки тихо, що голос її  злився  з її диханням.

    —  Ви визнаєте, що бачили того овна, якого Вельзевул примушує з являтися   серед   хмар,   щоб   зібрати   шабаш,   і   якого   можуть   бачити   тільки відьми?

    —  Так.

    —  Ви   визнаєте,   що  поклонялися   головам  Бофомета,   цим   мерзенним ідолам храмовників?[135]

    —  Так.

    —  Що постійно зналися з дияволом, який під виглядом свійської кози притягнутий тепер до справи?

    —  Так.

    —  Нарешті, ви зізнаєтесь у тому, що за допомогою диявола та  примари,   яка  серед  простолюду   зветься   «понурий  монах»,  у  ніч   проти  двадцять дев'ятого числа минулого березня місяця злочинно поранили і вбили ротмістра на ім'я Феб де Шатопер?

    Вона підвела на суддю свої великі нерухомі очі й машинально, не здригнувшись і не ворухнувшись, відповіла:

---