Слава ЗСУ!

    —  До речі, мадмуазель, мені слід було почати саме з цього. Пробачте мені мою непростиму неуважливість. Як же вам пощастило уникнути пазурів Квазімодо?

    —  О жахливий горбань! — промовила  вона,  ховаючи обличчя в долонях. І затремтіла, немов її пройняв мороз.

    —  Справді  жахливий.  А  все-таки,  як  же  ви  змогли  врятуватися  від нього? — повторив своє запитання Гренгуар.

    Есмеральда усміхнулася, зітхнула й промовчала.

    —  А  чи знаєте ви,  чого він вас переслідував? — знову спитав  Гренгуар, намагаючись з якогось іншого боку підійти до теми,  що його цікавила.

    —  Не знаю,— відповіла дівчина і жваво додала: — Та й ви теж гналися за мною. Навіщо ви це робили?

    —  Слово честі,— запевнив Гренгуар,— я теж не знаю.

    Запала тиша. Гренгуар різав своїм ножем стіл, дівчина усміхалась і наче дивилася на щось крізь стіну. Раптом ледь чутним голосом вона почала співати:

    Quando las  pintadas aves

    Коли цесарки змінюють пір'я, і земля... (ісп.)

    І, несподівано урвавши пісню, почала пестити Джалі.

    —  Яка гарненька тваринка,— промовив Гренгуар.

    —  Це моя сестричка,— відповіла дівчина.

    —  Чому вас звуть Есмеральдою?[59] — спитав поет.

    —  Я про це нічого не знаю.

    —  А все ж таки?

    Вона дістала з-за корсажа невеличку овальну ладанку, що висіла у неї на шиї на ланцюжку із зерняток лаврового дерева і сильно пахла камфорою. Ця ладанка була обтягнута зеленим шовком і в центрі мала велике зелене скельце, схоже на смарагд.

    —  Може, через це,— сказала вона.

    Гренгуар хотів був узяти ладанку. Есмеральда відсахнулася.

    —  Не торкайтесь! Це амулет. Або ви пошкодите чарам, або вони вам. Цікавість поета розпалювалась дедалі дужче.

    —  Хто вам дав її?

    Вона притулила палець до уст і сховала амулет на грудях. Гренгуар спробував знову щось спитати, але вона відповідала неохоче.

    —  Що означає слово «Есмеральда»?

    —  Не знаю,— відповіла вона.

    —  А якою це мовою?

    —  Мабуть, циганською.

    — Я так і думав,— промовив Гренгуар,— ви родом не з Франції?

    —  Про це я нічого не знаю.

    —  Ви маєте батьків?

    У відповідь вона заспівала на мотив старовинної пісні:

 Мій батько — наче птах,

    Мов пташка — моя мати.

    Я вмію без човна перепливати,

    Я без човна пливу в річках.

    Мов пташка — моя мати,

    Мій батько — наче птах.

    —  Добре,— сказав Гренгуар.— Скільки  вам було років, коли ви приїхали до Франції?

    —  Я була зовсім маленькою.

    —  А до Парижа?

    —  Торік. У ту мить, коли  ми  входили  в папські ворота,  я  побачила, як у повітрі пролетіла очеретянка,— це було наприкінці серпня,— і я сказала собі: зима буде сувора.

    —  Вона й була такою,— сказав Гренгуар,  зрадівши,  що нарешті розмова   зав'язалась.— Мені   весь   час   доводилось   гріти   руки,   хукаючи   на пальці. Виходить, ви маєте дар пророцтва?

    Вона знову почала відповідати лаконічно:

    —  Ні.

    —  Та людина, яку ви звете циганським князем, це вождь вашого племені?

    —  Так.

    —  Це ж  він  одружував  нас,— несміливо зауважив  поет. Вона зробила свою звичайну гримаску.

    —  Я навіть не знаю, як тебе звуть.

    —  Як мене звуть? Прошу: П'єр Гренгуар.

    —  Я знаю красивіше ім'я,— сказала вона.

    —  Недобра!—мовив поет.— Та байдуже, ви мене не розсердите. Послухайте, може, ви мене полюбите, пізнавши краще; крім того, ви розповіли мені свою історію так довірливо, що я не хочу залишатися перед вами в боргу. Отже, ви дізналися, що мене звуть П'єр Гренгуар. Я син сільського нотаря з Гонесса. Мого батька повісили бургундці, а матір зарізали пікардійці під час облоги Парижа, двадцять років тому. В шість' років я став сиротою, і підошвою моїх черевиків була тільки бруківка Парижа. Не знаю, як я прожив від шести до шістнадцяти  років. То торговка овочами давала мені сливу, то булочник кидав скоринку хліба; увечері я намагався  потрапити  в  руки  нічного дозору,  який  вів мене до  в'язниці,  де був оберемок соломи. Усе це,  як бачите,  не перешкоджало  мені рости й худнути. Взимку я грівся на сонці біля під'їзду особняка де Санс, дивуючись, чому це купальські вогні запалюють у липневу спеку. Коли мені минуло  шістнадцять  років,  я  захотів  визначити  своє  становище  в  суспіль-

    стві. Поступово випробував усе: пішов у солдати, та не був досить хоробрим, пішов у ченці — та не був досить побожним і до того ж я не вмію пити. З відчаю пішов у підмайстри до теслярів-будівельників, але не був досить сильним. Мені дуже хотілося стати шкільним учителем; щоправда, я не вмів читати, та це мене не спиняло. Незабаром я помітив, що мені для всіх цих занять чогось бракує, і, побачивши, що я ні до чого не придатний, я за власним покликанням став поетом, почав складати вірші. Якщо ти бродяга, то завжди можеш узятися до цього ремесла, і це все ж таки краще, ніж красти, на що мене намовляли деякі злодійкуваті хлопці з моїх друзів. На щастя, одного чудового дня я зустрів дом Клода Фрол-ло, преподобного архідиякона Собору Паризької богоматері. Він виявив до мене співчуття, і йому я маю дякувати за те, що став освіченою людиною, яка знає латинь від «Повинностей» Ціцерона до «Слова про смерть» целестінських ченців. Я розуміюся на схоластиці, на піїтиці, на ритміці й навіть на герметиці — цій премудрості всіх премудростей. Це я автор містерії, яку з надзвичайним успіхом сьогодні виголошували при великому напливі народу в переповненому залі Палацу. Я також написав книгу обсягом шістсот сторінок про страшну комету 1465 року, через яку одна людина збожеволіла. У мене були й інші успіхи. Трохи знаючись на артилерійській справі, я брав участь у спорудженні тієї величезної бомбарди Жеана Moгa, що, як ви знаєте, вибухнула на мості Шарантон у день випробування й убила двадцять чотири роззяви. Як бачите, я для вас непогана партія. Далі, я знаю дуже багато цікавих фокусів, яких навчу вашу кізоньку. Наприклад, передражнювати паризького єпископа, цього проклятого святенника, млини якого забризкують перехожих грязюкою, коли вони йдуть мостом Мельників. Крім цього, за містерію я одержу багато грошей, якщо мені за неї заплатять. Отже, я весь до ваших послуг: і я, і мій розум, і мої знання, і моя ученість, я готовий жити з вами, мад-муазель, як ви побажаєте: цнотливо чи весело; як чоловік з жінкою, коли це вам до вподоби; як брат з сестрою, коли ви це вважаєте за краще.

---