Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Про вовка промовка. Он наш ректор іде майданом! — крикнув один з тих, що сиділи на вікні.
Усі швидко обернулися до майдану.
— Невже це справді наш шановний ректор, метр Тібо? — спитав Жеан Фролло, який, приліпившись до однієї з внутрішніх колон, не міг бачити, що діється зовні.
— Так, так,— відповіли йому,— це він, звичайно, це він, метр Тібо, ректор!
То був справді ректор і всі університетські сановники, які урочистим походом вирушили зустрічати послів і саме перетинали Палацовий майдан. Школярі, притулившись на підвіконні, зустріли їх глузливими та іронічними вигуками.
У ректора, який очолював похід, влучив перший, найдошкульніший залп в1їдливих дотепів.
— Добридень, пане ректор! Агов! Добридень, вам кажуть!
— Як же він сюди потрапив, старий гравець? Невже залишив свої кості?
— Як він гарцює на своєму осляті! А в осла вуха коротші, ніж у ректора!
— Агов! Добридень, пане ректор Тібо! Tybalde aleator![25] Старий дурень! Старий гравець!
— Нехай вам бог помагає! Чи багато разів цієї ночі випадала вам подвійна шістка?
— Ох, яка препогана у нього пика, сіра, виснажена, пом'ята. Це все від пристрасті до гри в кості!
— Куди це ви так трюхикаєте, Тібо? Tybalde ad dados[25], задом до Університету і передом до міста?
— Він їде наймати помешкання на вулиці Тіботоде,— крикнув Жеан дю Мулен.
Зграя школярів громовими голосами, шалено аплодуючи, повторила цей каламбур.
— Ви їдете на вулицю Тіботоде шукати помешкання, правда, пане ректор, партнере диявола?
Потім дійшла черга й до інших сановників.
— Геть педелів! Геть жезлоносців!
— Скажи-но, Робене Пуспен, а ото хто такий?
— Це Жільбер де Сюльї, Gilbertus de Soliaco, канцлер Отенського колежу.
— Стривай, ти зручніше примостився, на ось мій черевик, жбурни йому в пику!
— А ось вам і горішки ло свята.
— Геть усіх шістьох богословів з їхніми білими стихарями!
— Так ото богослови! А я гадав, це ті шість білих гусок, що їх дала місту свята Женев'єва за маєток Роньї!
— Геть медиків!
— Геть диспути на визначені й довільні теми!
— Лови мою шапчину, канцлере святої Женей'єви! Ти скривдив мене! Це правда; він віддав моє місце в нормандському земляцтві малому Аска-ніо Фальцаспада з провінції Бурж, тому що він італієць!
— Це несправедливо,— погодилися всі школярі.— Геть канцлера святої Женев'єви!
— Гей ви, метре Жоакен де Ладеор! Гей ви, Луї Даюїль! Гей, ви, Ламбере Октеман!
— До дідька економа німецького земляцтва!
— І капеланів Святої Каплиці з їхніми сірими хутряними накидками: cum tunicis grisis!
— Або підбиті сірим хутром
— Гей ви, магістри мистецтв! Усі, хто в гарних чорних, і всі, хто в гарних червоних мантіях!
— Непоганий хвіст у ректора!
— Можна подумати, що це венеційський дож, який їде на заручини з морем[26].
— Дивись, Жеане! Каноніки з храму святої Женев'єви!
— Під три чорти каноницьку братію!
— Абате Клод Шоар! Докторе Клод Шоар! Ви шукаєте Марію ля Жіффард?
— Вона на вулиці Глатіньї.
— Вона гріє ліжко королю розпусників.
— Вона сплачує йому свої чотири деньє — quator denarios.
— Або одну гцльню!
— Ви хочете сказати — з кожного носа?
— Друзі, ось метр Сімон Санген, виборець від пікардійського земляцтва, а позад нього сидить його жінка!
— Post equitem sedet atra cura![27]
— Сміливіше, метре Сімон!
— Добридень, пане виборець!
— Добраніч, пані виборчихо!
— Які ж вони щасливі, їм усе видно,— сказав, зітхаючи, Жоаннес де Молендіно, що, немов птах, ще й досі сидів серед листя капітелі.
Тим часом присяжний бібліотекар Університету, метр Андрі Мюньє, нахилився до вуха королівського хутряника, метра Жіля Рогатого.
— Кажу вам, добродію, це кінець світу. Ніколи серед школярів ще не було такої розбещеності, а всьому виною прокляті вигадки нашого століття — гармати, серпентини, бомбарди[28], а головне — друкарство, ця нова чума з Німеччини. Немає уже ні манускриптів, ні книжок. Друкарство нищить книжкову торгівлю. Настає кінець світу.
