Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спадкоємець

…Ансін посміхнувся й торкнувся Соллевої руки:

— Ні, Егерте… Я не змушу тебе довго мучитися та думати, навіщо я прийшов… Лихоліття, друже. Гірше, ніж… тоді. Я боюся… що приніс тобі лихі звістки й завдам болю. Ти готовий?

— Я звик до таких процедур, — відгукнувся Егерт по хвилинній мовчанці. — Говори.

Суддя відкинувся на спинку крісла:

— Егерте… По-перше, я твій друг. Знаю, ти так не вважаєш… Не перебивай. Перед тим, як почути головне, просто усвідом, що я твій друг.

Солль відчув, як до горла його піднімається тягуча туга очікування:

— Так… Говори.

Суддя пожував губами. Гмикнув, розтираючи бліду щоку:

— Кгм… Егерте. Ми не знаємо, скільки дітей загинуло насправді… Траплялося, той, хто випадково знайшов тіло, ховав його, щоб відвести підозри від себе… Кілька десятків дітей. І багато колодязів втратили свої ланцюги… Все це ти знаєш.

Егерт кивнув, намагаючись проковтнути щось дряпуче, застрягле в пересохлій горлянці. Суддя зчепив пальці:

— Убивця носить плаща, точнісінько такого, які носили служителі Ордену Лаша… Ти чудово пам’ятаєш.

Егерт знову кивнув. Його трусило.

— Той навіжений старий… Загинув, розплачуючись за чужі гріхи. Після його смерті вбивства тривають…

Егерт мовчав. Пальці судді, довгі та білі, перепліталися складно, як прутики в кошику:

— Так… Скажи мені, Егерте, де зараз Луар?

Солль дивився на складну гру його рук. Рано чи пізно… Все мусило відкритися. Але тільки не зараз. Не Ансін…

— Егерте, — суддя зітхнув. — Я розумію деякі тонкощі… Але мені дуже потрібно знати. Скажи мені, будь ласка.

— Я не знаю, — промовив Солль хрипко. — Я не знаю, де Луар.

«У Сови, — подумав він із жахом. — Але ж він у Сови, Світле Небо…»

Суддя знову зітхнув:

— Ти не хочеш мені сказати?

— Я не знаю, Ансіне, — озвався Егерт, дивлячись у стіл, — я дуже давно з ним не бачився.

Пальці судді перестали грати, зчепились у замок:

— Так… А де Торія, ти знаєш? Вона в заміському будинку з дівчинкою, із прислуги при них тільки нянька, і їхня самота не схожа на безтурботний літній відпочинок… Так, Соллю. З обов’язку служби я знаю більше, ніж тобі хотілося б… Та й не потрібно бути міським суддею, Егерте, щоб помітити, що в твоїй родині сталася трагедія. Щоб не побачити цього, потрібно бути сліпим…

Егерт повільно кивнув. Важко заперечувати очевидні речі… Суддя правий.

— Знаєш, Ансіне, — проказав він повільно, — я був би тобі вдячний… Якби розмову про мою родину ми відклали на потім. Коли я… покінчу з Совою.

Суддя засмучено похитав головою:

— Ні, Егерте. Справа не терпить… Ти знаєш, що твій син регулярно ходить на могилу Фагірри?

Солль повільно підвів очі. Ансін дивився на нього з далекої далечіні, з чорного простору, який дивно стиснувся:

— Так, Егерте. На могилу, що за цвинтарною огорожею, там навіть каменя нема… А він, Луар, посадив там квіти.

Соллеві пальці повільно подорожували сплетінням доріг на потертій карті. Потім стислися в кулак, зіжмакали ліси й поля, струмок і село:

— Я… прокляну його. Святотатство… Я прокляну.

Суддя смикнув ротом:

— Це не все, Соллю. Не так давно твій син відвідав нашого спільного друга бургомістра… Він шантажував його, і я знаю, чим… Він домігся, щоб нещасний відкрив йому вхід у Вежу — здогадуєшся, про яку вежу йдеться? І, відповідно до свідчень очевидців, хлопець провів там понад годину, причому, що він робив усередині — невідомо…

Суддя раптом подався вперед і знову торкнувся кінчиками пальців стиснутої Соллевої руки:

— Стривай… Не треба так… Вислухай до кінця.

Солль кивнув, не підводячи голови. Перед очима в нього стояв переполовинений місяць, чорні тіні гілля, переплетені, немов пальці в судді, цей хлопчик, блідий, як місяць, піднімає шпагу з-під його, Егертових ніг…

А колись він носив хлопчика на руках. Цілими ночами…

Суддя знову відкинувся на спинку крісла:

— Так… Відомо також, що пан Луар Солль відвідував по черзі якихось осіб, про яких я схильний думати, що й вони свого часу носили сірі плащі… Є повідомлення, що Луара бачили в Сови — але цього я стверджувати не буду, це надто серйозно і, швидше за все, плітки…

Солль боявся виказати себе — поглядом чи жестом. Невже Ансін грає? Невже йому відомо про ту сутичку біля затоптаного багаття? Наскільки він щирий зараз?

— Егерте, що сталося у вашій родині? — неголосно запитав суддя.

Чого ж ти мовчиш, сказав Фагірра. Відважний і чесний Соллю… Поясни ж своєму старому другові, що саме сталося у вашій родині. Давай, підводь очі й говори…

Попередня
-= 112 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!