Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спадкоємець

Перед очима в нього попливли різнокольорові плями; світлі іскорки заснували все навколо, поверхня води віддалилася, стала схожа на каламутну плівку риб’ячого міхура. Могутні руки на його шиї стискалися дедалі сильніше, Егерт відчув, що непритомніє, з останніх сил зігнувся, рвонувся — і вперше так близько побачив Сову — чорне волосся та борода ворушилися, як водорості, зловтішно горіли примружені очі, а з широких ніздрів один за одним виривалися пухирці.

Ослабла Соллева рука намацала при поясі кинджал.

Зловтішне обличчя перекосилася люттю і болем; вода скаламутилася, хватка на Соллевій шиї ослабла. Крізь темряву в очах він зміг-таки прорватися до сонця; він дихав і дихав, зі схлипуванням, зі свистом, хапаючи повітря носом і ротом, порами шкіри та спорожнілими легенями.

Наступної секунди рука його перехопила руку Сови із затиснутим у ній лезом; Солль не міг розгледіти зброї, бачив тільки відблиски сонця на металі, білі відблиски серед жовтої води. Над поверхнею Сова не здавався таким лиховісним, волосся липло йому до обличчя, заважало дивитися…

Якийсь час вони мовчки боролися, то занурюючись, то знову виринаючи на поверхню. Сова був дужий, доглянутий і ситий; супротивником його була людина, що встромила кліщі в груди Фагірри, дорогого «пана». Отаман упізнав Солля відразу. Незначна рана, завдана Егертовим кинджалом, розлютила — та й по всьому. Ось тільки вода весь час каламутиться…

Але й Егерт був дужий; сум’яття перших хвилин сутички змінилося лютою радістю дії — нарешті. Стільки довгих порожніх днів, стільки марної боротьби з самим собою — і ось перед ним справжній ворог, відвертий і могутній, і не треба більше копирсатися у власній душі, варто лише слухатися наказів тіла… А тіло його — воїн, вимуштруваний із дитинства, наділений і силою, і нюхом — варто лише дати йому волю…

Егерт насилу відірвав від свого горла чіпку волохату руку. Сенс боротьби полягав тепер у одній простій дії — схопити повітря самому й не дати дихнути супротивникові, задушити, притопити, дочекатися, поки обійми ворога послабшають; при цьому лють чи страх зменшують шанси на перемогу, бо холоднокровна, впевнена в собі людина здатна довше стримувати подих. Отут Солль мав перевагу, оскільки Сова не був холоднокровним. Сова ненавидів, він був гарячий і запальний, і тому швидше починав задихатися — але останньої миті завжди виривався нагору, й Солль ніяк не міг підім’яти під себе це потужне від надмірного життєлюбства тіло.

І Егертів кинджал, і різницький ніж Сови давно спочивали на дні; вчеплених один у одного супротивників винесло на мілководдя, й боротьба тривала в чорній мулистій каламуті. Сова примудрився звестися на рівні, захопити намертво Егертові плечі та всією вагою налягти на нього, однак Солль ударом головою знизу збив його з ніг, позбавив переваги, знову занурив у непроглядну каламуть…

Очерет стояв зовсім поруч — завввишки як високий чоловік. Якоїсь миті Егерт загубив супротивника, заметався в сум’ятті — й відразу знову виявив його; той уже вилазив на берег; Егерт вирішив був, що ворог втікає — однак Сова просто бачив те, чого не помітив полковник Солль. У очеретах застряг човник — дарунок від рибалки, що панічно втікав; провалюючись по коліна в мулисту юшку, Сова добувся до човна, схопив весло, покинуте на кормі — широке, як лопата, з важким грубим держаком.

Сили відразу зрівнялися; Сова наступав на Егерта, й величезний рот його тягся від вуха до вуха. Із чорної бороди струмками лилася вода, очі горіли злостиво й переможно — Сова не тільки захищав своє життя і волю, він мстився за давно загиблого «пана».

Ноги обох грузли в намулі; то тут, то там ляпали у воду потривожені жаби, над теплою тванню роїлася комашня. Егерт відчував, як поміж пальців босих ніг прочавлюється ніжне болото, — давно забуте відчуття, щось із дитинства, як дивно й недоречно…

Сова посміхнувся й тицьнув веслом — уміло тицьнув, без розмаху, коротко й сильно; Егерт Солль, прославлений фехтувальник, ухилився. Наступної миті Сова вдарив знизу — Егерт не міг підстрибнути, ноги його втонули в намулі. Однак він вгадав рух супротивника, всі сили напружив, аби й тут ухилитися — та Сова все одно влучив.

Весло поцілило Егерту вище коліна; на мить він втратив здатність бачити й міркувати, і по секундному провалі в пам’яті виявив, що лежить на спині, а високо в синьому небі ширяє голова Сови — мокра, кошлата, з неосяжним ощереним ротом, і поруч — весло, яке він бачить з торця, занесене в ударі, ось уже падає…

Солль перекотився. Весло вдарило в твань, Сова загарчав — і обличчя його відразу виявилося близько, так, що стало видно чорні цяточки в коричневих із обідками очах:

Попередня
-= 120 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!