Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спадкоємець

Вона затримала подих. Не можна. Кабінет її батька. Ніколи.

Тієї ж секунди до запаху Егерта додався інший — запах свіжовипеченої здоби. Здивована, вона розплющила очі — й виявилася віч-на-віч із рум’яною круглою булкою. Писочок булки поцятковано було ластовинням макових зернят.

— Вгамуй плотську потребу, — серйозно попросив Егерт. — Твоя плоть голодна, бо майже не снідала. Я прийшов, тому що знав — дружину треба годувати смачно та вчасно, тільки тоді вона…

Торія розламала булку навпіл і половинкою заткнула Егертові рота. Якоїсь миті вона мало не згадала, як багато років тому простягла Соллю, своєму заклятому ворогові, таку саму булку — тому що він був голодний і нещасний; вона ладна була вже згадати про це — але не згадала. У її житті траплялися речі, які вона забула назавжди.

Егерт упорався з булкою за лічені секунди. Ретельно витер з губів білі крихти й чорні макові зернятка; посміхнувся:

— Нехай будуть лекції. Сьогодні. Нехай твої студенти бліднуть від заздрощів до твого чоловіка… Я йду, Тор.

Уже у дверях він озирнувся:

— Наш осінній пікнік… ти пам’ятаєш?

Вона кивнула.

— Луар хоче запросити комедіантів. Нехай?

Вона знову кивнула — слова Егерта ковзнули повз її свідомість. Вона дивилася, як він переступає поріг, як біляві кучері на потилиці торкаються коміра куртки, як зачиняються за його спиною важкі двері.

Які там, Світле Небо, лекції!

* * *

Флобастер задумав авантюру — випрохати в міської влади дозволу грати в місті всю зиму. Я чула, як він шепотівся з Баріаном, кому варто дати хабара і якого; у грошових справах Флобастер іноді радився з Баріаном, і тільки з ним.

Я тихо зраділа — кому до смаку тинятися зимовими дорогами в компанії застуджених вовків, зображати фей натщесерце та обмахуватися віялом, у той час, як ніс синіє від холоду; ні, на зиму будь-яка трупа шукає пристановища — і що, коли нашим прихистком виявиться не сінник у глухому селі, а який-небудь чистий дворик у стінах великого міста!

Флобастер, однак, супився та морщив чоло, із чого я зробила висновок, що справа це непроста й хабара доведеться давати чималого. Зранку Флобастер надяг своє найкраще вбрання (з «Гри про чарівника»), Баріан начепив шпагу й обоє вирушили в невідомому напрямку, а нас полишили з розгубленістю та боязкими надіями.

Парламентери повернулися до обіду, і від одного погляду на їхні похмурі обличчя всяка надія в муках сконала. Роздратований Флобастер сварився, а Баріан, навпаки, мовчав; тільки після наших довгих і принижених прохань він вичавив із себе, що жителі півдня нас обійшли — схоже, їх захищає впливова особа й тому бургомістр дозволив їм поставити намет на ринку та давати вистави до самої весни. Флобастера з Баріаном і слухати на схотіли — навіщо містові аж дві мандрівні трупи?

— Навіть грошей не взяли, — додав Баріан гірко. — Що їм наші гроші… Ці ось догодили якомусь — він за них замовив слівце… А ми не догодили, значить…

Я мовчки пішла до себе на візок, сіла на скриню та вкусила себе за палець. Ніхто з нашої трупи не знав, що найвідоміша в місті людина реготала, як скажена, під час «Фарсу про рогатого чоловіка» — й навіть подарувала мені монетку! Я могла б стати героїнею, коли б з’явилася до пана Егерта Солля з проханням про допомогу; гадаю, він не відмовив би. Замість цього я сиджу тут, серед вогких полотняних стін, і гризу власні руки: сама винна! Хто ж змушував мене глузувати з Соллевого сина, справляти малу нужду в колодязь, із якого тепер могла б пити!

Якоїсь миті я хотіла розповісти все Флобастеру — але стрималася. Слова, які довелося б від нього почути, я з таким самим успіхом могла сказати собі сама.

Нічого не можна було вдіяти; тепер тремти від холоду в чистім полі чи нудьгуй у задушливому сільському шинку… Але, принаймні, знатиму, за що мене покарано. Втім, попереду ще тиждень міського життя; я зітхнула, підвелася зі своєї скрині та заходилася перетрушувати костюми.

Незадовго до вечірньої вистави сталася ще одна неприємність. Перед помостами, нашвидкуруч спорудженими просто на вулиці, збиралися вже перші глядачі — й один із них, худий галантерейник, накинув оком на Муху.

Муха прибивав завісу — в руках молоток і повен рот цвяхів. Галантерейник довго стояв поруч, про щось розпитуючи; я готувала за лаштунками реквізит і бачила тільки, як Муха поступово наливається фарбою. Потім галантерейник простяг довгу, як батіг, руку — і погладив Муху по худому озадді; Муха розвернувся й цюкнув його молотком.

Слава Небу, що останньої миті рука його здригнулася. І все одно галантерейник упав, як підкошений, обливаючись кров’ю. Хтось не розібрався, що до чого, та нестямно заволав: «Убивають!» І відразу звідки не візьмися виникло двійко стражників.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!