Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спадкоємець

Пан Луар Солль замовив за нас слівце перед своїм батьком, паном Егертом Соллем, котрий, виявляється, і без того чудово поцінував наше мистецтво. Пан бургомістр підписав наказ без єдиного слова, з найчарівнішою посмішкою — і ось ми зимуємо в місті, забезпечені милістю знатної особи та звільнені, до того ж, від половини всіх належних податків. І цього ще замало — вчора ми отримали запрошення грати в заміському маєтку пана Солля на якомусь родинному святі, й сам пан Луар виїхав нам назустріч, аби не збилися з дороги та прибули вчасно.

Муруга конячина, запряжена в наш візок, понуро косувала на високого тонконогого жеребця, що мав за вершника молодого Солля. Луар то виривався вперед, дозволяючи милуватися своєю по-учнівськи прямою посадкою, то притримував жеребця і їхав поруч із візком. Він знову ніби почувався ніяково — боявся опуститися до панібратської балаканини, але й не хотів кривдити нас зарозумілістю.

Флобастер у свою чергу навіть уявлення не мав, про що можна розмовляти з хлопцем, який лише трохи старший за Муху — але якому годилося б іменуватися «благодійником». Вимучена розмова кульгала, як собака на трьох лапах, поки я не зглянулася нарешті та не поставила одного-єдиного запитання:

— Прошу пробачення, пане Луаре… А як сталося, що ім’я вашого батька таке відоме в місті?

Він зашарівся. Випростався в сідлі, його шкільна посадка зробилася посадкою першого учня. Він набрав у груди повітря, і з цієї хвилини нам із Флобастером залишилося тільки ойкати й захоплено зітхати.

Цей хлопець знав напам’ять усю історію облоги, під час якої йому навряд чи було більше шести. Він називав імена всіх командирів і проводирів, не забуваючи повідомити, що такий-то виявився боягузом, а такий-то був хоробрий, як грім, і саме з хоробрості й недоумкуватості погубив довірених йому людей. Він докладно пояснював, у чому ж полягала місія його батька — але, на жаль, ні я, ані Флобастер не розуміли й половини цих військових термінів, назв та зворотів; самих тільки гармат на стіні було п’ять різновидів, і від того, котрий ярус вистрелить перший, залежав, як я зрозуміла, результат цілої битви…

Втім, один момент із розповіді Луара я раптом побачила, начебто на власні очі.

…Це сталося найтяжчого дня облоги, коли сили захисників було підірвано, а вороги, навпаки, дочекалися підкріплення та подерлись на стіни; ополченці-городяни заціпеніли, коли побачили орду, яка котилася на місто, втратили запал і приречено опустили руки. Жодна гармата не вистрілила й жодне цебро з киплячою смолою не перекинулося вниз, місто готове був покірно захлинутися в каламутних хвилях, що накочувалися на нього, — коли на вежу збіг Егерт Соль, і замість прапора в руках його була кольорова дитяча сорочка.

Невідомо, про що думав тої миті молодий ще Егерт, за чиєю спиною були залишені в місті дружина й маленький син. Сам він напевно не пам’ятає, чи думав про що-небудь взагалі. Він кричав, кричав нерозбірливо до завмерлих біля гармат людей, і вони чули тільки шалений наказ — новий проводир, ще не визнаний, устиг зірвати голос. Дитяча сорочка билася на вітрі, благально спліскувала рукавами — і кожен, хто дивився в ту мить на Солля, відразу згадав про всіх залишених у місті. Про тих, кого жоден чоловік ніколи й нізащо не повинен віддавати ворогові.

Незрозуміла сила, що випромінювалася в ті хвилини з ощереного, мов звір, розлюченого Егерта, захльоснула захисників, немов петля; напасники навалили під стінами гори з власних тіл, але відкотилися — люті й здивовані.

Кажуть, він мовчав усі наступні дні облоги. Він мовчав, ведучи на вилазку маленькі загони — величезна орда, що вгніздилася навколо міста, крутилася та металась, як лев, атакований шершнем, бо загони Егерта виникали нізвідки, налітали мовчки й так само безгучно розчинялися не знати де. Він мовчав, змінюючи розміщення гармат і катапульт; командування обороною перетікало до його рук із рук недбалих начальників, тих, що розгубилися чи просто були слабші — так нитки, що стікаються до ткацького верстата, перетворюються на полотно. Він завдав ворогам кілька відчутних ударів і раптом узявся до міста й за один день дав лад обложеній твердині — хлібні склади було оточено, два десятки дрібних злодіїв силоміць відправлено на стіни, а банда ситих розбійників, що грабували та мародерствували, користуючись загальною панікою, виявилася рядком розвішеною перед міськими ворітьми… За багато років по тому Солль зізнавався синові, що йому легше було зробити десять вилазок, аніж один раз відмовити в помилуванні засудженим до страти.

Облога тривала безліч довгих днів. Напасники опинилися в становищі лисиці, яка загнала в кут кролика й раптом виявила, що в жертви по десять пазурів на кожній лапі та повен рот ікол. Як би там не було, але одного ранку городяни глянули зі стін — і не побачили нікого, тільки чорні плями від кострищ, покинуті облогові машини та навалені безладно мерці…

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!