Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спадкоємець

Трактирник ладен був заприсягтися, що ці двоє ніколи не розмовляють. Шанована в місті людина мовчки допивала свої півсклянки; старий, ледь вмочав губу в своє вино, підводився та йшов собі. Чоловік за самотнім столиком замовляв ще склянку й доброї закуски; якщо перед тим він здавався невеселим і напруженим, то тепер хазяїн ловив у його очах полегшення — і водночас якесь розчарування. Шановний городянин щедро платив, кивав господареві на прощання й залишав трактир.

Власник «Землерийки» чудово знав, яке незабутнє враження справила б на сусідів розповідь про ці дивні події, що повторюються рік у рік — і завжди в День Превеликої Радості. Хазяїн знав це й передбачав захват кумась, які завжди все знають, — але був мовчазний від природи. А можливо, щось, незбагненне для тонкого розуму трактирника, веліло йому мовчати.

* * *

…Тим часом тривало свято.

Наші суперники-південці представили шановній публіці велику помпезну п’єсу — перед початком було оголошено, що всі побачать «Історію Ордену Лаша». Юрба з-перед нашого помосту поступово перекинулася до сцени навпроти — ми й собі визирнули з цікавості.

«Історія» починалася з відрубування голови великій ганчір’яній ляльці — а голова та, з дозволу сказати, була пристебнута ґудзиками, наче комірець. По тому була священна примара Лаш — здоровенний хлопак на хідлях, до брів загорнутий у сірий плащ. Краї плаща за задумом автора були поточені хробаками, а щоб глядач подумав саме про вогку могилу, а не про скриню з міллю, до пелени було пришито кілька ситих дощових хробаків — Світле Небо, живе й радісне, — так, наче примара зібралася на риболовлю!

Публіка, однак, була вражена. Діти заверещали від ляку, священна примара завила, ніби кіт у березні, — он що значить догоджати глядачеві! Якщо священна примара мала справді такий вигляд — звідки ж у неї взялися послідовники?

Не встигла я про це подумати — і на тобі, ось і служителі Ордену Лаша на сцені з’явилися! Цілих четверо, тому що в жителів півдня велика трупа; спереду вони нагадували опудала в каптурах, а ззаду на кожному було намальовано по кістяку — це алегорично пояснювало, що брати Лаша насправді сіють смерть. Публіка зааплодувала, — кажуть, серед городян повно ще свідків Мору, того самого, що дев’ятнадцять років тому зжер половину мешканців округи; того самого Мору, що, за чутками, й викликаний був служителями Лаша…

Мене, на щастя, тоді ще й на світі не була; моя худа та бліда матінка полюбляла розповідати, яким могутнім, багатим і знатним був наш рід. Мор розправився з ним за кілька днів: мій дід і бабця, а також дядьки, тітки, кузени та кузини дісталися одній величезній могилі, їхній будинок — вогню, а майно — мародерам. Із усієї родини вціліли тільки моя мати і її молодший брат; рештки величезних колись статків розтанули протягом десяти років, моє дитинство минуло у величезній порожній кімнаті, де було повно породистих собак і рідкісних, безладно розкиданих книг…

По смерті матері дядечко запроторив мене до притулку, а вже Флобастер визволив звідти.

…Флобастер голосно дихав у мене над вухом — розумів, що жителі півдня мають успіх і нам доведеться добряче напружитися, щоб переманити до себе дурну публіку.

«Історія Ордену Лаша» завершилася всім на втіху — рожеволиця пані, яка зображала Справедливість, повалила «братів Лаша» в спритно відкинутий люк, звідки вони ще довго стогнали та скаржилися. Публіка ляпала в долоні, як скажена, — Флобастер із кислим виразом засичав на Муху, коли той спробував і собі заляпати.

Ми не починали ще з півгодини, тому що зовсім поряд зчинився двобій барабанщиків. Обоє були до вух обвішані своїми інструментами — та ще й поряд просто на землі стояв барабан-чудовисько завбільшки як криничний зруб. Гуркіт був такий, що хоч вуха затикай; юрба притупувала та підсвистувала, бідолахи зі шкіри лізли, їхні барабани ревли та плакали — і все-таки жоден не міг подолати суперника. Нарешті власник чудовиська скочив на нього ногами, затупотів щосили, застрибав, начебто йому п’яти припікало, зірвав шквал оплесків — і відразу ж із тріском провалився в барабан. На тому змагання скінчилося.

Настав наш час — і на суд глядачів було представлено «Гру про принцесу і єдинорога».

Мені подобалася ця п’єса. Флобастер перекупив її в якогось мандрівного автора; там говорилося про принцесу (Гезина), котра покохала бідного юнака (Баріан), а лихий чаклун узяв та й перетворив її коханого на єдинорога. Як на мене, щоправда, коли вже ти чаклун, то яка тобі користь з перетворення шляхетних осіб на єдинорогів? Чи ж не можна чого бридкішого знайти — цебра там помийного, або драного черевика… Хоча спробуй зіграй потім п’єсу, де героя перетворюють на брудне цебро…

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!