Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спадкоємець

Першої ночі, лежачи без сну на відведеному мені тоненькому матраці, я ще намагалася уявити, якими дорогами тягнуться зараз наші візки, що робить Флобастер, як говорять про моє зречення Баріан і Муха… Думати про це було тяжко, і я заплющила очі та почала згадувати Луара.

Він повернеться, і тоді я скажу йому правду. Я скажу, що більше нас нічого не розділяє — і мені начхати, навіть, якщо його прокляла мати та позбавив спадщини батько. Заради нього я пішла на нечуване зрадництво — чи не значить це, що я жити без нього не можу?!

І ще. Я попрошу його роздобути для мене цю книгу — «Про магів». Я не встигла прочитати ні про Першого Віщуна, ні про божевільного Лаша — а тепер мене чомусь здавалося, що це дуже важливо, що обов’язково потрібно прочитати й запам’ятати…

Настав сірий ранок, і хазяйновитий Хаар узявся давати раду своєму новому придбанню, тобто мені; задля цього він вирішив поновити якийсь старий фарс, що вже вийшов із вжитку.

Мій новий власник був свято переконаний, що нема нічого смішнішого, ніж задирання кому-небудь спідниць на сцені, копняків та обсипання борошном — все одно кого, аби лишень густіше обсипали. Я ніяк не могла усвідомити змісту своєї ролі; Хаар дратувався, називав мене тупою коровою, клацав пальцями та вимагав повторити все спочатку. Трупа вискаляла зуби.

Після третього чи й четвертого повторення я перестала лютувати й нервуватися — мені стало байдуже. Хай-но тільки повернеться Луар…

Хаар ніби відчув зміну мого настрою і оголосив кінець репетиції, підбадьорливо поплескав мене по хрестці та заявив, що, хоча здібності маю слабенькі, але акторку з мене він таки зробить.

Я змовчала.

Баба, яка відала в трупі господарством, витягла звідкілясь купу брудного ганчір’я та звеліла його випрати; поки я тягала воду, перевертала в ночвах задубіле полотно та виловлювала з дна мило, що весь час вислизало, героїня з примхливими губками і її круглолиця товаришка сиділи поруч на лаві, лузали горіхи та раз у раз пирскали, перешіптуючись і поглядаючи на мене.

Я стерпіла.

Увечері була вистава — мене послали збирати гроші в тарілку. Я жадібно вдивлялася в обличчя людей, які оточували поміст, — раптом, думала я, Луар повернувся та шукає мене… Але й публіка була, як у Хаарових фарсах, щоката, вислоноса, дурнувата й вульгарна… Втім, я, швидше за все, перебільшила. Швидше за все, у той момент мені здавалася дурною і вульгарною будь-яка людина, котра не була Луаром…

Час зупинився. Мені здавалося, що слідом за кожною ніччю приходить той самий довгий сірий день.

Після двох чи трьох репетицій Хаар вирішив, що годі мене дарма годувати — настав час виходити на публіку й заробляти гроші. У нього була кошмарна звичка спостерігати за спектаклем крізь завісу — і просто по ходу вистави пошепки висловлювати зауваження, серед яких найкрасномовнішим була та ж таки «тупа безмозка корова». Після вистави Хаар зазвичай збирав трупу, щоб принизити одних і похвалити інших; відразу по тому зчинялася гризня, бо ображені вчіплялися в горлянки похваленим, обвинувачували їх у інтригах. До певного часу я спостерігала за цим звіринцем ніби збоку; до часу, тому що одного чудового дня Хаар вирішив похвалити й мене.

Варто було хазяїнові вийти, як я дізналася про себе багато цікавих речей. Я, виявляється, нездара й сука, щосили намагалася «підлізти під Хаара», а тому опинилася в найкращій на світі трупі — однак я до всього ще й дурепа, бо ніяк не второпаю, що потрапити в трупу — не значить в ній утриматися… Ноги в мене криві, але це вже справи не стосується.

Тільки абсурдність усього, що відбувалося, допомогла мені вислухати всю цю тираду з несподіваною холоднокровністю. Я поцікавилася, чи все сказано, і отримала у відповідь презирливе мовчання. Тоді я розтулила рота й вивергнула на адресу своїх нових товаришок витончену різницьку лайку — хтозна звідки вона взялася в моєму словниковому запасі і як мій язик примудрився виговорити її до кінця.

Примхлива героїня, її кругловида повірниця й заодно баба, яка трапилася неподалік, перемінилися в обличчях; я презирливо оглянула спорожніле поле бою і вийшла — горда та не переможена.

Уночі в моєму матрацику виявилася товста крива шпилька.

Я завела дружбу з покоївкою «Мідних врат» — вона щодня доповідала мені про всіх новоприбулих; Луар, міркувала я, повернеться до знайомого готелю, це все одно що додому, ми пережили там стільки щасливих ночей… Дні йшли за днями, я купувала покоївці медяники й до дірок зачитала книгу, куди постояльці вписували свої імена. Луара серед них не було.

Одного разу я бачила звіддаля Торію Солль — виснажена й постаріла, вона якимось дивом зберегла свою красу; тепер це була краса небіжчиці, покладеної в труну. Вона йшла до свого університету, й спина її здавалася неприродно прямою, начебто в кам’яному корсеті. Мене вона, на щастя, не помітила — а я ж стояла зовсім поруч. Я простоювала перед Університетом весь вільний час. Я чекала на Луара.

Попередня
-= 62 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!