Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спадкоємець

У Луара мороз побіг по спині. Він мимоволі відчув свій зв’язок із темними, невиразними речами та подіями, які лякали, — Переддень Світу… Страшнувато звучить. Але головне — Орвін «спробував використати Амулет для переходу в…›› Яким чином «спробував»? У чому його зухвальство? Що таке «Зречення Брамника»?

Звичним уже рухом він спіймав у долоню Амулет, який спочивав на грудях. Ця річ прийшла з глибини століть, це ниточка, що тягнеться від героїв і магів з гучними іменами до нього, Луара, який поки що — безпорадне щеня…

Він стиснув зуби. Час є; побачимо.

За кілька візитів він перерив усе, що було в бібліотеці про магів і віщунів (не так уже й багато, якщо врахувати, що основна «магічна» література зберігалася в кабінеті декана, куди Луарові було заборонено входити). У роботі Луаяна він переглянув поки лише розділ про Орвіна — тому тільки, що в інших книгах про нього не було ні слова. Потім хазяйновито прихопив дідову спадщину — книгу та рушив додому, щоб замкнутися в кімнаті й без поспіху отримати відповіді на свої запитання.

Дорогою йому зустрілася Танталь. Це було досить невдало — він напружено міркував і боявся втратити з такою натугою знайдену нитку; він ніс у пам’яті прочитане, ніби повна до країв посудина, яку так легко розхлюпати. Звичайно, химерне дівчисько не бажало нічого цього розуміти. Втім, вона незабаром відстала, і це принесло водночас полегшення й невиразне відчуття втрати.

Він дістався до готелю, міцно замкнув двері на засув, сів біля вікна та заходився читати.

«Про Першого Віщуна». Наступний розділ — «Старий Лаш, великий і божевільний».

Луар відчув, як поза спиною в нього ходить холодний протяг. Цупка тканина каптура… Таємниця, що тремтить, ніби полум’я на вітрі. Таємниця… Лаш… Фагірра…

Він заплющив очі. Віддалений спів, глухий, тужливий, ритуальний… Терпкий дух ароматичного диму. Пронизливий звук, журливий і сильний, ніби крик прадавнього чудовиська…

Текст давався важко — заважали постійні посилання на книги, яких він не читав, і спогади людей, про яких він не знав нічого. Декан Луаян ретельно збирав докупи історію тисячолітньої давнини — по шматочках, по черепках, раз у раз обговорюючи можливість помилки: «той-то і той-то говорив, те-то й те-то на сторінці такій-то, але, можливо, там помилка з таких і таких причин».

Правою рукою Луар виміряв товщину тому — і тільки зараз усвідомив, якої праці коштувала деканові ця книга. Якщо кожен розділ давався так само тяжко — тисячі перечитаних фоліантів, чиїсь випадкові записи, чиїсь розповіді…

«…Як бачимо, Лаш був справді могутнім магом; зірка його сяяла тисячу років тому — але то була настільки потужна зірка, що світло її живе й понині. З достатньою часткою імовірності можна стверджувати, що він був близьким соратником, можливо, й іншого легендарного першого Віщуна… Про це свідчать нам настільки шановні дослідники, як…» — Луар пропустив довге та докладне посилання. «…У всякому разі, Перший Віщун і Лаш однозначно були сучасниками та майже однолітками; у другій половині їхнього життя стосунки між ними загострилися, про що можна судити хоча б із…» — Луар потер очі. «…Події життя настільки неоднозначної особистості, як Старець Лаш…» Луар переглянув довгу таблицю з приблизними датами та новими нескінченними згадуваннями незнайомих імен. «Однак основним діянням Старця Лаша стало таке, що послужило згодом підставою для так званого…» — Луарове серце шалено забилося, він затулив сторінку долонею і якийсь час тупо дивився у вікно.

«…підставою для створення так званого Ордену Лаша, або Ордену Священної Примари Лаш. Імовірно, по смерті своїй, що сталася за вкрай темних обставин, Старець, на той час, на жаль, уже божевільний, ще неодноразово з’являвся комусь із учнів у вигляді примари; існує переказ, що саме в цьому вигляді він передав послідовникам якусь таємницю, котру покладено в підвалини Ордену…»

Луара трусило. Щоб стримати тремтіння, він міцно охопив руками плечі; за вікном смеркло, й він поквапно запалив свічки, чомусь наляканий смерканням.

Орден Лаша. Два прокляті слова; для нього, Луара, це повинно означати щось більше, ніж просто назву для зграї фанатиків. Батька його, Фагірру, вела якась могутня ідея — не самогубством же був той дивовижний крок зі руйнуванням могили Чорного Мору… Втім, наскільки Луар міг розуміти, на цей крок Орден штовхнув не Фагірра, друга людина після Магістра, а якраз сам Магістр; можливо, Фагірра був проти… Можливо, злісний людський поголос марно споганив ім’я його батька…

Луар зіщулився. Тут дозволені думки впритул стикалися з недозволеними — адже ув’язнення його матері, обвинувачення та суд над нею ніяк не можна приписати поголосу. Сам він — живе свідчення цього…

Попередня
-= 65 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!