Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спадкоємець

Луар зібрався, ніби кішка перед стрибком; зовні це могло здатися природним бажанням парубка чемно дочекатися, поки старший за віком і чином влаштується зручніше та буде готовий вислухати його.

— Ваше сіятельство, звичайно, пам’ятає, яку роль відіграв мій батько у викритті злочинів Ордену Лаша, — почав Луар по нетривалій паузі. Бургомістр здивовано кивнув.

— Ваш сіятельство знає, що мати моя, пані Торія Солль, займається деякими науковими дослідженнями… Вона вивчає історію, продовжуючи справу свого батька, мого діда, декана Луаяна, — Луар знову зробив багатозначну паузу. Ім’я декана — теж зброя, такими іменами так просто не розкидаються. — Останнім часом дослідження її вимагають деяких документів… Які перебувають у віданні вашого сіятельства, — передбачаючи здивоване запитання бургомістра, Луар подався вперед. — Так, ідеться про… Річ у тім, що моя мати веде відокремлений спосіб життя й не може сама… — Луар розлютився на себе за метушливість, яка все-таки прорвалася. Добре ж тримався — так ні, залепетів, заметався, як школяр… Уперше в житті доводиться так довго й складно брехати. Втім, хіба є інший шлях?

Зусиллям волі він змусив себе спокійно посміхнутися:

— Так, на жаль, моя мати не має можливості звернутися до вас особисто. Виконуючи її доручення, я звертаюся до вашого сіятельства з проханням: для вивчення важливих історичних документів допустити мене у Вежу Лаша.

Бургомістр, як видно, заздалегідь готував для пані Торії Солль ввічливу згоду; він уже розтяг губи в посмішці — однак останні Луарові слова змусили його відкинутися на спинку крісла з витріщеними очами.

У мовчанні минула хвилина, друга; Луар чекав, спостерігаючи, як на обличчі бургомістра змінюється розгубленість обуренням і навпаки.

— Кгм, — озвався нарешті бургомістр. — Гадаю, пані Торія Солль… М-м… Парубче, ви, їй-право… Ваша матінка, звичайно, спорядила вас листом, написаним власноручно?

— Листом? — Луар підвів брови.

Бургомістр з досадою поморщився:

— Документом, який свідчить, що вона доручає вам… і так далі.

Луар ображено закліпав:

— Однак… Я ніколи не носив із собою записок, котрі засвідчують, що я не брехун.

Знову запала мовчанка. Співрозмовники дивилися один на одного поверх неосяжного, заваленого паперами столу.

— Це неможливо, — вдавано зітхнув бургомістр. — Ви ж знаєте, що у Вежу Лаша багато років не допускалася жодна людина. Ні ви, ні я, ніхто інший… Там зберігаються чаклунські пристрої, котрі можуть бути небезпечні. Там зберігаються папери, не призначені для людських очей… Зрештою, там можуть бути залишки Мору!

Луар приплющив очі:

— Мору не буває трішки. Мор приходить або ні, двадцять років тому мій дід декан Луаян вигнав Мор і поплатився за це життям…

Цього разу бургомістр не перейнявся вдячністю. Його брови були суворо насуплені:

— Парубче… ви просите про неможливе. На жаль, я змушений передати пані Торії свою відмову…

— Вона засмутиться, — сказав Луар замислено.

Бургомістр обурено труснув обвислими щоками:

— Дивно… якщо вона не розуміє… Там, у цій Вежі, може зберігатися… і майже напевне зберігається… те, що приносить лихо… Не може бути, щоб дитина…

Потік Луарових думок раптом зробив виверт, немов річка, що налетіла на гору. Щось у тоні бургомістра, щось на дні його напружених очей змусило його думати з подвоєною швидкістю.

Він боїться! Він справді боїться, і не міфічних чаклунських пристроїв чи лиховісних предметів, він боїться чогось конкретного, що обіцяє неприємності не містові й не людству, а особисто йому, вислощокому бургомістрові, непоганому, загалом, дядькові та правителеві… Луар зрозумів, що в його розпорядженні хвилина, і за цей час він повинен здогадатися — або програти.

— Наука… — повільно почав він, розраховуючи виграти час, — Не існує для зла… Історія… лише описує події… якими вони були або уявлялися…

Бургомістр зайорзав. Рука його потяглася до дзвіночка — час аудієнції збіг.

Вежа Лаша. Орден Лаша. Двадцять років тому бургомістр був трохи старший за теперішнього Луара, і він пережив Мор… Він знає про Орден не з чужих слів, можливо, він знався з кимось, хто носив каптур… Ці люди були скрізь. Їх боялися та поважали… Вони…

— Пане бургомістре! — голос Луара різонув по вухах його самого, бургомістр сіпнувся, бо не почув звичного «сіятельства», і рука з дзвіночком ослабла. — На жаль, причина, з якої ви так дбаєте про недоторканність Вежі, не цілком поважна.

Бургомістр сполотнів. Брови його остаточно зійшлися на переніссі, загрожуючи завісити очі:

— Ви забуваєтеся! Ви…

Попередня
-= 69 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!