Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спадкоємець

— Деякі родини в місті можуть похвалитися кревними зв’язками зі служителями Ордену, — Луар кинув фразу, як кидають камінь у звірине лігвище — або порожньо, або вискочить і з’їсть.

Наступну секунду бургомістр сидів непорушно, з викоченими, налитими кров’ю очима; далі відкинувся назад і задихнувся, захекався, хапаючи ротом повітря, і Луар зрозумів, що переміг.

— Ваша таємниця — це лише ваша таємниця, — сказав він м’яко. — І вона в безпеці… Звичайно, у Вежі повинні зберігатися списки служителів. Але я не дізнаюся з них нічого нового… Хоча, звичайно, — він затнувся, вирішуючи, чи варто дратувати бургомістра ще й порадою, — звичайно, простіше було б спалити їх, щоб чиє-небудь нескромне око…

— Ваш батько знає? — хрипко запитав бургомістр.

Луар подумав, що непогано було б також подбати про власну безпеку.

— Звичайно, — він вдав здивування. — Він знає, і в його очах це не злочин… Ви ж не можете відповідати за всіх своїх родичів… — він перечекав, далі знизав плечима: — Хоча, звичайно, більшість городян… Ненависть до Ордену така сильна, що…

Бургомістр стиснув зуби. Глянув Луарові у вічі:

— Ви маєте намір шантажувати мене, юначе?

Луар закліпав:

— Ваше сіятельство… Ви ж знаєте, наша родина… Стільки теплих почуттів… Повірте, я ніколи б не насмілився говорити так зухвало… і такі неприємні речі. Однак ідеться про відвідування Вежі… Вкрай важливе для нас — і зовсім безпечне для вас. Більше того, — Луара потішило раптове осяяння, — я міг би вилучити документи, які ганьблять… Прошу пробачення, кидають тінь на вашу родину… Якщо вони там є. І принести їх вам як плату за послугу… Точніше, на знак вдячності.

Бургомістр іще супився — але тепер Луар не сумнівався в його відповіді.

— Будь проклятий мій тесть, — промовив бургомістр глухо. — Через цього фанатика… Втім, — він глянув на Луара, — не думайте, що це знання вам допоможе, ви ніколи не зможете нічого мені нав’язати…

Луар підвівся і вклонився.

— Дозвіл ви отримаєте в канцелярії, — провадив бургомістр крізь зуби. — 3 вами піде лейтенант варти, який чекатиме на вас біля виходу… — він роздратовано посопів, — і муляр, щоб розламати стіну, а по тому знову закласти отвір. Жодна людина не повинна знати… Втім, і так зрозуміло… — він раптом посміхнувся так, що показав нерівні зуби, — а не боїтеся, юначе, що вас замурують просто там, у вежі?

Луар посміхнувся у відповідь:

— Ви тонко жартуєте, ваше сіятельство… Уявляю, як сміялася б моя мати!

Бургомістр погасив свою усмішку. Дзвякнув, викликаючи слугу; глухо відповів на Луарів уклін:

— Ідіть… Сподіваюся, що Священна Примара потягне вас живцем.

* * *

Флобастерове пророцтво збувалося швидко й невідворотно. Тепер я мусила дбати про себе сама, і єдиний можливий шлях вів у трактирні служниці, «мити запльовану підлогу».

При мені не було ні монетки. Моя скринька з убогими пожитками дісталася Хааровій зграї — гадаю, на втіху. Мені й помислити було страшно про повернення хоч на кілька хвилин. Трохи потішила та думка, що Хаар, мабуть, у свою чергу, був трагічно вражений моєю втечею.

Першу бездомну ніч я провела біля багаття перед міськими ворітьми; втім, стражники пильно стежили, щоб теплом їхнього вогню користувалися лише «подорожани», і ніяк не «бурлаки». Я мусила зі світанком полишити місто — або шукати собі іншого пристановища. З’являтися біля воріт вдруге було просто небезпечно.

День минув у блуканнях вулицями; воду я пила з публічних джерел, а от їсти хотілося нестерпно. Надвечір набрела на харчевню «Вгамуйся» і зголосилася за тарілку каші перемити весь посуд, накопичений за вечір.

Засинаючи на брудній соломі, я відчувала, як з’їдена каша метається в змученому голодом животі. Я була майже не голодна та майже щаслива.

Серед ночі мені наснився незнайомий чоловік, схожий на Луара. У його обличчі не було нічого страшного — але я злякалася перш, ніж розгледіла в напівтемряві застряглі в його грудях сталеві кліщі.

— Не для всіх, — сказав він глухо. — Для деяких… Для одного.

Я прокинулася, тремтячи. Довго лежала з розплющеними очима та благала небо, щоб наступний мій сон був про матір, про стару бібліотеку, або про сцену й Флобастера, а найкраще — про Луара…

І мені був сон про Луара.

Луар стояв по коліно в багатті, і в грудях його стирчали сталеві кліщі.

* * *

Важкий молот було обгорнено мішковиною, але удари об камінь все одно розносилися по нічній площі, лякаючи весняних котів і сполохуючи спокій околишніх жителів. Лейтенант варти нервувався; Луар стояв віддалік, загорнутий у плащ, байдуже дивився в темні небеса, ніби те, що відбувалося, його не обходило.

Попередня
-= 70 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!