Слава ЗСУ!

– То в тебе просто талант! «Хіба що свиней годувати!» – оце гарно сказала, я бачив як перекосилася від страху його жадібна пика – Орен взяв у неї капустину та засунув до сумки. – Я знаю ще одне хороше місце, де продають свіжі яйця. Зможемо виторгувати і там з десяток.

– Стривай, бачиш ту жінку! – швидко урвала його вона, вказуючи на ближній прилавок.

– І що? Ті гнилі буряки вже й свині не їстимуть. – театрально засміявся він.

– Торговець сказав, що вона працює на кухні у Квартета.

– Справді? Вона не надто схожа на куховарку.

– Можливо, вона щось знає про ув’язнених. – наполягала Ніка.

Орен помітно спохмурнів та наморщив лоба.

– Ми можемо викликати підозри. Це не місце, щоб розмовляти на такі теми.

– Орене, будь ласка. Дозволь мені поговорити з нею. Я буду вкрай обережною.

– Гаразд, ти все рівно мене не послухаєш. Я буду поруч. – ледь чутно промимрив він.

Ніка схвально усміхнулася та підійшла до тієї худорлявої жінки.

– Чого бажаєте? – привітно промовила та, витираючи кістляві руки об край полатаного фартуха.

– Ви працюєте на кухні? – Ніка не знала з чого почати розмову.

– Так, але це не крадені овочі. Вони залишилися після приготування. Я лише хочу трохи підзаробити. В мене малі діти, а зарплатня мізерна. – занепокоєно пробелькотіла вона.

– Все гаразд. Я просто хотіла дещо дізнатися.

– Що саме?

– Ви готуєте для Квартету? – Ніка помітила як жінка після останнього її слова здригнулася та побіліла водночас. Її скляні очі наповнилися неприхованим страхом.

– Я...я...

– Не бійтеся! Я нікому не розповім. – відчайдушно прошепотіла вона.

– Що тобі потрібно?

– Що вони роблять з ув’язненими? Скажіть, будь ласка.

– Я працюю на кухні лише уночі під пильним наглядом охоронців. Вони дегустують кожну страву. Колись на кухню прорвався повстанець під виглядом повара, він отруїв їжу, проте його спіймали та віддали під арешт. І не лише його. Забрали всіх.

– Ви зуміли вибратися?

– Тоді була не моя зміна. Але, якщо таке колись повториться, вони ув’язнять усіх наших рідних.

– Що трапляється з ув’язненими? – Ніка сподівалася, що зможе отримати відповідь на своє запитання.

– Не знаю. – покачала головою жінка, знервовано сіпнувши м’язами на обличчі. – Але одного разу чула, як про це розповідав один чоловік. Його звуть Кенор. Він має слабкість перед чаркою, можливо, саме тому його ще не ув’язнили. Хто ж повірить п’яниці?

– Де його можна знайти?

– У таверні, пройдіть кілька рядів в тому напрямку. – вона махнула рукою вліво, та прийнялася розкладати овочі.

Ніка швиденько взяла в Орена монету та віддала її бідолашній жінці.

– Ти змарнувала наші гроші! – невдоволено буркнув той.

– Аж ніяк. Ми на правильному шляху.